Батько «Київстару» і першого бізнес-роману поділився з «ВВ» історією успіху

З історій, подібних до історії компанії «Київстар» і її "батька" Ігоря Литовченка, складається літописний пазл всієї України. Ідея написати книгу про сходження зірки "Київстар" виникла ще 5 років тому, але здійснити її вдалося лише на 15-річчя компанії.

- Це перший в Україні бізнес-роман, який би не відбувся без людей, які мене на це підштовхнули. Як гуманітарій за освітою, я зберіг усі свої щоденники і відновив хронологію, - каже Ігор Литовченко.

Некомерційний тираж книги склав всього 2000 примірників. За словами президента «Київстар», це його особиста інвестиція і коштує вона у грошовому вимірі набагато дешевше, ніж будь-яка рекламна кампанія.

Комерційний тираж поступить в книжкові крамниці за роздрібною ціною 120 грн., 15 грн. книга коштуватиме в Інтернеті у електронному варіанті.

«Високому Валу» вдалося взяти ексклюзивне інтерв’ю у Ігоря Литовченка одразу після презентації унікальної для України книги, яка має підштовхнути успішних людей поділитися власними історіями.

- Допомагала мені команда редакторів. Багато глав я писав особисто, багато самостійно переписав. Редактори зробили справді величезну роботу. Я перечитував, правив, міняв. Якби не вони, довелося б кинути мою основну роботу (сміється – ред.), - зізнається з перших секунд розмови Ігор Литовченко.

Для успіху мало потрібного «часу і місця»

- На що має вплинути книга у ставленні до компанії і в її позиціонуванні і ставленні абонентів? – запитуємо Ігоря…

- Коли писав книгу, я про це не думав. Мені хотілося показати абонентам, що нам нічого приховувати. По-друге ми готові їх прийняти й зрозуміти, показати, що слоган «З думкою про вас» правдивий й справжній. Просто писав про себе, про історію створення бренду. Адже про «Київстар» ходило багато чуток. І від кожного наступного уряду нам «діставалося». В книзі моє сприйняття історії і тих моментів, які пережила зі мною компанія у часи її становлення.

Ми такі як всі. Аби бути успішним, мало опинитися в потрібний час у потрібному місці. Ще потрібно мати величезне бажання, надійних соратників, які розділять твою віру і не відступлять від справи у складні моменти. Такі люди зі мною поруч з далеких радянських часів, з часів постання незалежної України. Книгу я писав не за гроші і не заради дивідендів. Я хотів показати історію, якою може пишатися вся Україна. Нам ніхто не допомагав, нам не давали кредитів, ми не отримували податкових канікул… Ми з нуля почали і зробили, маємо результат, і цим я хочу поділитися.

Такого ще ніхто не робив. Це перший в країні бізнес-роман і я ще не знаю, мені радіти чи сумувати з цього приводу.

Підробляв у Кашпіровського,
а за кордоном побачив людей з мобілками

- Пам'ятаєте ту мить і ту музу, яка наштовхнула вас на ідею зайнятися мобільним зв'язком? Чи згадуєте ви її в романі?

- Цей момент в книзі є. В двух словах… До «Київстару» займався різними видами бізнесу. Це був той час, коли я закінчував університет і з мене мали зробити партійного функціонера. Але історія для нас всіх стала з ніг на голову. Ми розуміли, що історії КПРС для нас вже немає, що нам починають читати спецкурси по газетах. Потім йде перебудова і я знов розумію, що починаю заробляти гроші у Кашпіровського. Ми займаємося експортом кольорових металів, імпортом комп’ютерів, оргтехнікою, різними речами. Дуже часто бував за кордоном, де на той час вже з’явилися мобільні телефони. Люди, які йшли вулицею і самі з собою розмовляли, скидалися на божевільних. Я думав, як так можна йти вулицею і розмовляти із самим собою? Згадайте, коли з’явилися перші блютуз-гарнітури. Як ви реагували на людину, що заходила в ліфт і при цьому розмовляла? Така сама реакція була і у мене. Повертаючись в Україну, замислювався. Отоді ця ідея і народилася. Ідея була зробити послугу загальнодоступною і у нас вийшло.

У нас була команда, яка мала бажання і драйв,
їла звичайну ковбасу і спала на ящиках з обладнанням

- На реалізацію своєї ідеї ви витратили три роки. Але були і інші: WellCom, Голден Телеком. Вони стартували разом з Вами. І це теж дуже цікаві проекти, за які бралися колишні військові і технарі за освітою, залучали американський менеджмент. Назвіть секрет, чому в цій країні ви поглинули їх, а не вони вас.

- Немає тут жодного секрету. Потрібно мати бажання все це зробити і реалізувати. В книзі написано, з ким ми зустрічалися, яку кількість часу витратили, якими були жорсткі умови перших позик компанії. Можливо, ми більше хотіли. Можливо, у нас була команда, яка могла спати на ящиках з обладнанням. Можливо, ми могли сидіти в одній кімнаті разом і їсти просту варену ковбасу? Але ми були заражені цією ідеєю. В чому успіх? Ви не знайдете жодного рецепту з покрокового досягнення успіху в побудові того чи іншого бізнесу. Це просто історія. Прочитавши книгу, ви можете самі зробити висновок, чому саме у нас це відбулося. Це драйв, емоції, блиск в очах людей, зліплених з того ж тіста, що і я.

Сьогодні у менеджерів цього блиску в очах вже немає. Перше запитання зазвичай про соціальний пакет. Раніше таких пакетів не було, проте була ідея і ентузіазм. Той час кардинально відрізняється від цього, і про це я пишу в книзі в тому числі.

- Ви кажете про соціальний пакет. Не буду повторюватися і називати ваших конкурентів у минулому, але їхній американський менеджмент намагався запровадити і соціальні пакети, і певну культуру стосунків. Про це можна написати не один бізнес-роман і навіть бізнес-трилер. Особливо, коли ці наміри чесного ведення бізнесу і війна у судах з «Укртелекомом» закінчувалася «масками-шоу» в їхніх офісах і втечею американського менеджменту. Чому такі способи управління і «гри по-чесному», які були у ваших конкурентів, не прижилися? Чи важливою у формулі успіху є національна і ментальна складова? Та складова, яка лягає на цей грунт?

- Думаю, так! І мене радує, що наші російські акціонери зараз це розуміють. Вони говорили, говорять і будуть говорити про те, що керівництво компанії має бути місцевим. В менеджменті можуть бути іноземці, але саме керівництво повинно бути місцевим. Яке знає місцеві особливості, традиції. Це ті знання і якийсь вантаж досвіду стосунків з регуляторними органами. Це те, що повинно бути. Безумовно, незалежно від акціонерів ми себе позиціонуємо українською компанією. Звідси випливає і назва. Ми навіть переживали, а чи правильно ми зробили, що дали таку назву. Навіть були дискусії з цього приводу. Але ми виявилися праві.

Я з Вами абсолютно згоден. Грає роль не лише національна складова, а і лідерські якості менеджерів, що приходять керувати компанією. Важливо, наскільки вони готові повести за собою, запалити, наскільки готові делегувати повноваження і відповідно вимагати. Прийти і сказати «ти дурень»? Навряд чи це комусь сподобається. Треба прийти і запропонувати команді разом знайти рішення і компроміс.

Іноземці, про яких ви згадуєте - це зазвичай вузькопрофільні спеціалісти. Хтось може бути непоганим кризовим менеджером. Хтось маркетолог, хтось – технічний спеціаліст. Кожен з них вузьконаправлений. Раніше у нас таких не було, усі були спеціалістами широкого профілю. Технарь у нас міг займатися розробкою маркетингової кампанії, або брати у цьому участь. І йому це було важливо, що його використовують не лише як технічного спеціаліста, що до його думки прислухаються. І це вказувало на ставлення до людини, а велика надія і довіра до неї додавали ще більшого драйву.

«Київстар» - великий корабель-«здобич»,

що може стати швидким есмінцем

- Кого ви читаєте?

- Про це теж написано у книзі. Залежно від ситуації. Якщо говорити про «Дредноути» Гришковця, я люблю порівнювати «Київстар» з великим нерухомим кораблем, який вперся в стіну і не має можливості розвиватися далі. Ми вперлися в стіну, а нам кажуть: «Ви такі великі, ви так непогано платите податки, у вас багато абонентів. А давайте ми ще вас подоїмо, бо у вас все добре». І цей великий малорухомий корабель реально вразливий до нападу, можливих стихій і є явна загроза піти на дно. З іншого боку є молода драйвова команда, яка готова швидко перебудувати цей корабель на легкий есмінець чи крейсер. Він швидко набере обертів і попливе у потрібному напрямку.

Іноді я жартую в стилі Ільфа і Петрова про те, що жадібність породжує бідність: «Не можу відпустити гуся, бо він до мене дуже звик». А це мова про ті ситуації, які я можу на прикладах обговорювати з регулятором ринку чи з кимось з політиків.

Я не можу сказати як чесна людина, що прочитав за останній рік неймовірну кількість книжок. Останній рік для мене був справді важким. Особливо пов'язаний з виданням книги кінець року. Вдячний дружині, яка не дала усі свята і вихідні витратити на це. Тому у мене була можливість побути з сином, половити рибу, кудись з’їздити. Решту часу займала робота.

Мій робочий день починається о 5:15 ранку, а додому повертаюся вже далеко не в світлу частину доби. Тому можна було б з розумним виглядом сісти і процитувати вам модних на сьогодні авторів, але я не буду цього робити.

Чому б Порошенку не написати книгу?

- Сьогодні у вас вже питали, чому книга написана російською. Чи тягнуло Вас почитати сучасних українських авторів українською?

- Не готовий відповісти на це запитання. Так само, як не готовий сказати, куди діну гроші від продажу тиражу своєї книги. Але цілком можливо… Єдине, що мені хочеться після презентації – це відпочити, побути із сім’єю, зустріти Новий рік, нічим не перейматися. Бо я знаю, що свій обов’язок керівника компанії я виконав більш ніж… Сподіваюся, що написана книга сподобається. Вона написана цікавою мовою, в ній багато цікавих речей, які багато людей мого покоління будуть з захопленням читати і згадувати, як це було. Чому б їм про це не написати? Це поштовх і приклад іншим подібним проектам в Україні. Чому б Петру Порошенку не написати таку книгу? Він має повне на це право.

- Уявіть, що у Вас інше життя. Що б хотілося реалізувати окрім вашої справи?

- Я ніколи не думав, ким би ще хотів бути. У книзі пишу про те, ким би хотів бути у дитинстві, що цьому завадило і ким став потім. Після цього вже не замислювався, чи хотів би бути кимось ще або щось поміняти. Якщо відповідати на це запитання, то напевно нічого не хотів би міняти. Бо я б не зробив чогось такого, що зробив сьогодні.

Новий рік – з рідними вдома і…

у компанії «на господарстві»

- Як святкуєте Новий рік?

- До того моменту, як моя сім’я переїхала жити за місто, а це сталося років вісім тому, ми завжди на Новий рік виїжджали. Просто хотілося кудись поїхати. Після переїзду зустрічаємо Новий рік вдома у сімейному колі. Я одружений другий раз. Незважаючи на це старша донька від першого шлюбу на це свято завжди з нами. Я збираю батьків, дітей, ми прикрашаємо будинок зсередини, ззовні, готуємо подарунки під ялинку. Дід Мороз приходить вночі у ролі батьків. Найменшим від дарує подарунки з самого ранку. За пару днів ми їдемо кудись відпочивати. Перед Новим роком я відпускаю всіх, особливо іноземців і з 20 грудня в компанії вже нікого немає, я на господарстві один. Коли всі збираються, я їду відпочивати.

- Ви порівняли свою компанію з великим кораблем. Скажу не так. Ви піднялися високо в космос. А, чим вище в космос, тим менше ступенів свободи. Якими «свободами» довелося жертвувати?

- Не можу сказати, чим цінним, єдиним і неповторним мені довелося пожертвувати або чим я не зможу пожертвувати. Напевно, це відсутність вільного часу, який я можу присвятити своїм близьким, сім’ї. Це, напевно, єдине і найважливіше.

- Ваш роман не завершений, як і не завершена історія компанії. Якими будуть першими слова продовження роману?

- Я думаю, вони будуть про продовження успіху!