ТОП-10 міст, несумісних з життям. Рейтинги та реалії

Літня чернігівська ніч. Ми виходимо з «Колиби» й пішки простуємо до «України». Повз зелений від баговиння Стрижень, повз неосвітлені старенькі провулочки. Повз елітні будинки з дворівневими квартирами, розкішним альпінарієм у палісаднику і підземним паркінгом.

Наш іспанській гість Мігель наближається до вікна паркінгу і, придивившись до міцних джипів, що стоять рівно під табличками з номерами квартир їх власників, дещо здивовано каже: «Точнісінько, як у нас».

Ми тут же добиваємо закордонного гостя інформацією про те, що за результатами нещодавнього дослідження Чернігів став четвертим у рейтингу кращих міст для життя в Україні. Ми горді за своє місто.

А він, вихованець іншої цивілізації, стоїть і не розуміє, що роблять пошарпані будівлі та засмічені річки в місті зі стовідсотковими європейськими ознаками…

«Под небом голубым есть город золотой…»
А. Хвостенко, Б.Гребенщиков

Постановочні питання

Останнім часом до рук потрапили два дослідження. Перше зробив столичний часопис «Фокус»: у свіженькому рейтингу з 55 найбільш придатних для життя міст України наш Чернігів зайняв почесне четверте місце. Після Чернівців, Києва та Ялти.

Друге дослідження, яке гуляє Інтернетом з травня цього року, провів американський екологічний фонд Blacksmith Institute. Він склав список десяти найнебезпечніших, практично несумісних з життям місць на планеті. У цьому списку Чернігів — правда, не саме місто, а місцевість під узагальненою назвою Чорнобиль, — зайняв перше місце.

Чесно кажучи, самостійно мисляча людина, навряд чи на сто відсотків довіриться першому і, тим більше, другому рейтингам. Але привід замислитись на згадану тематику якості життя, дійсно, є. Отже, спробуємо критично поглянути на обидва дослідження. Суб’єктивно розібратися, що є критеріями якості життя в тому чи іншому місті. І паралельно зачепити проблеми, котрі зрозумілі не зі столичних чи іноземних дзвіниць, а з середини. Проблеми, з якими стикаються ті, хто день у день крокують вулицями одного з найстаріших міст нашої країни.

Почнемо з не дуже приємного.

Десяць міст, несумісних з життям

Отже, згідно з рейтингом фонду Blacksmith Institute, десятим у списку місць несумісних з життям йде місто Дзержинськ (Росія). Там колись було закопано в землю 200 тисяч тонн хімічних відходів, тому рівень забрудненості у 17 мільйонів разів перевищує небезпечний рівень. Середня тривалість життя у Дзержинську — 45 років.

На дев’ятому місці — Кабве (Замбія). Надра цього міста багаті на свинець та кадмій, там працюють відповідні переробні підприємства. Повітря переповнене важкими металами. Восьмим у списку з такою ж проблемою йде Ла-Оройа (Перу), де 95 відсотків населення уражені тяжкими захворюваннями, пов’язаними з високим вмістом свинцю в крові.

На сьомому місті Ліньфинь — серце китайської вугільної промисловості. Через високий рівень шкідливих часток повітря там стає непрозорим. У місті мешкають понад 200 тисяч людей, уражених пневмоніями, бронхітами, раком легенів.

Шостий — Норильськ (Росія). У нікелевій столиці світу часто падає чорний сніг, а у повітрі відчувається прикус сірки. З 2001 року в’їзд до Норильська для іноземців заборонений.

П’ятим у списку місць, несумісних з життям, йде Сукинда (Індія), де розташовані найбільші у світі хромові копальні. В місті мешкає понад два з половиною мільйони людей, майже дев’яносто відсотків з них мають захворюваність на різні форми раку.

Четверте місто посідає Тяньшинь (Китай), де видобувають свинець. Вміст цього металу в зернових культурах, що тут вирощуються, у десять разів перевищує допустиму норму.

Третє у списку — місто Вапі (Індія), в якому розташовано більше тисячі промислових підприємств. Рівень ртуті в ґрунтових водах цього міста майже у сто разів перевищує норму, а повітря переповнене важкими металами.

Нарешті, друге місце посідає Сумгаїт (Азербайджан) — центр хімічної промисловості пострадянського простору. Сьогодні там мешкає понад 275 тисяч людей, уражених важкими металами, нафтовими відходами та іншими хімічними речовинами.

Перше місце експерти американського екологічного фонду Blacksmith Institute віддали Чорнобилю. Ось як дослівно воно обґрунтовано: «На сьогоднішній день кількість людей, що постраждали від радіації в цьому районі складає 5,5 мільйонів осіб. Ядерна катастрофа, що трапилась 26 квітня 1986 року, коли під час випробувань на Чорнобильській АЕС через вибух розплавилось ядро реактора, принесла у сто разів більше радіації, ніж атомні бомби, скинуті на Хіросіму та Нагасакі».

Критичний аналіз

Чесно кажучи, першість нашого регіону в такому сумному списку, виглядає дещо притягнутою за вуха

З іншого боку, дослідження журналу «Фокус», згідно з яким Чернігів став одним з найкращих міст для життя і одночасно САМИМ екологічно чистим містом країни, теж викликають певні сумніви. Хай зараз радіація та інші параметри в нормі, але ті люди, які колись потрапили під радіоактивне ураження, продовжують мешкати в місті. Сподіваємось, зараз вони хворіють менше але… А сховище ядерних відходів неподалік Чорнобильської АЕС, а звалище за Масанами, а озера відстійники за містом, а …

Взагалі, окрім екології, експерти «Фокуса» оцінювали українські міста ще за чотирнадцятьма критеріями: інфраструктура, рівень злочинності та безробіття, зарплатня, вартість комунальних послуг, доступність житла, кількість вишів, культурний та туристичний потенціал, рівень благоустрою, ділова активності, міграція населення тощо. За 55-бальною системою: чим вище бал, тим краще.

Так от, найнижчі бали у Чернігова були: по рівню ділової активності, бюджету (видаткова частина бюджету у перерахунку на кожного мешканця), рівню безробіття, інфраструктурі (кількість дитсадків, шкіл, лікарень, ринків тощо на тисячу мешканців), інвестиційній привабливості. Місто витягли високі бали з екології (за що вони давались — залишається загадкою), доступності житла, кількості історичних та архітектурних пам’яток, рівня зарплатні та міграції. До речі, щодо двох останніх показників можна посперечатись.

Рівень зарплатні. Даних по містах нам знайти не вдалось, проте вони є по областях: Чернігівщина, за інформацією обласного управління статистики на початок другого кварталу 2008 року, по рівню зарплатні займала 21-ше місце серед інших регіонів.

Міграція. Хто буде розбиратись, що наша область аграрна і з вимираючих сіл (де зарплатні немає взагалі) до Чернігова (хоч на невеличку платню) приїхало людей більше, ніж виїхало до Києва чи за кордон?

Хліба й видовищ!

Що притягує людей до будь якого міста? Що робить його привабливим для життя? Як на мій, суб’єктивний, погляд — це дві прості речі: хліб і видовища, як казали римляни. Забезпечте людям нормальну зарплатню, доступне житло, якусь інфраструктуру, і вони потягнуться сюди. А якщо до цього додати театри, кінотеатри, інші заклади дозвілля, затишні парки, чисті вулиці, свіже повітря, красиві і цікаві пам’ятки історії та архітектури, чого в нас, спасибі пращурам, вдосталь, то таке місто взагалі стане ідеальним для життя.

Тому рейтинг «Фокуса», який враховував і матеріальні, і психологічні аспекти життя людини, в принципі, не є викривленим. Інша річ, що на сьогодні країна об’єктивно, на жаль, має такий стан, згідно з яким Чернігів є просто кращим серед гірших.

В місті багато чого не зроблено. Або, не так: практично все, що тут зроблено, це заслуга інших. Архітектори стародавніх часів, освічені поміщики та громадські діячі XVI-XIX століть, нарешті, радянські градоначальники.

За часів незалежної України в Чернігові масштабно оновили лише Вал, сквер Попудренка (і то не без скандалу), добудували мікрорайон Масани… Потребують капітального ремонту більшість будівель, що не розташовані в зоні від Валу до готелю «Градецький», річки захаращуються і поступово висихають. Незважаючи на зусилля комунальних служб, вулиці, сквери, паркові та лісопаркові зони не блищать чистотою.

Окрема проблема — шляхи. Кілька років тому був зроблений капітальний ремонт доріг в центрі, встановлено нову огорожу та бордюри (також не без скандалу). Сьогодні ніхто не повірить, що той ремонт взагалі мав місце — асфальт покривлений, з’явились вибоїни. Поза межами центру через 20-30-сантиметрову глибину вибоїн швидко їздити взагалі смертельно небезпечно. Шляховики, не маючі коштів чи бажання, підлатуючи дороги новим шаром асфальту, шахти залишають на старому рівні, через що утворюються ями. На жаль, чомусь не знаходяться толкові юристи, які б могли непогано заробити на цьому неподобстві.

Проблеми з оновленням фонтану на місці старих «жабок», реконструкцією транспортної розв’язки в районі гіпермаркету «Вена» та інші речі взагалі свідчать про те, що поняття «хазяїн» у благородному сенсі цього слова вироджується як таке.

Через десять років?

«У вас по-справжньому красиве європейське місто — каже наш іспанський гість Мігель. — «Широкі шляхи, великі і симпатичні споруди, безліч церков; в моєму рідному Арбусісі відстань між нашим та сусідським будинками, що стоять по різні боки вулиці, всього вісім метрів».

«Але» — продовжує він. — «У нас нема такого, щоб людина кидала лушпиння з насіння чи недопалки просто собі під ноги».

Коли ми водили іноземця на відкриття футбольного сезону, то він був просто шокований, побачивши як вболівальники «Десни» масово п’ють пиво, а порожні пляшки кидають під сидіння — і ті з гуркотом летять до низу. Добре, що він не побачив, як на самісінькому вершечку трибуни, над критою VIP-ложею один активний вболівальник їв насіння і зі смаком плював залишки на кришу, під якою в той вечір сиділи голова обласної ради, секретар міськради та інші офіційні особи.

В принципі, зрозуміло, що і місцева влада, і пересічні чернігівці не сприяють в повному обсязі перетворенню міста на рай для мешкання. Цьому не сприяє і центральна влада, зволікаючи з адміністративною, житлово-комунальною, фінансовою та іншими реформами. Всюди у країні, за рідким винятком, майже однакова ситуація: одні плюють на громаду, а інші — залишками насіння на підлогу. В результаті виходить, що найкращі у нас — це просто кращі з гірших.

Але все одно Чернігів — об’єктивно найпривабливіше і найперспективніше стародавнє і, одночасно, модернове місто. Нехай в ньому зараз далеко не все так, як хотілося б. Але вода і камінь точить.

«Через десять років, навіть, менше, у вас буде все як у нас, в Європі» — каже іспанець Мігель. І я йому вірю.

Ігор КУЗЬМЕНКО, «Сіверські партнери»

На фото: Аварійний сміттєполігон міста Чернігів