Гра у фантики

Січневий обвал на фондових ринках. Поступове, але невпинне сповзання долара. Коментарі явищ від фінансової та бізнес еліти у Давосі. Все це спонукало до альтернативної оцінки таких тенденцій з позиції фізичної економії.

Є відома теорія походження капіталу Сміта (або додаткової вартості) за рахунок експлуатації праці.

А фізіократи виводять капітал із природного приросту енергетичних одиниць – завдяки фотосинтезу. Через їжу ця біоенергетика бере участь у всіх видах людської діяльності. І у фізичній праці робітників.

Цього року людство згадує про геніальний витвір основоположника фізичної економії Франсуа Кене (1694-1774) – «Економічну таблицю» з нагоди 250-річчя виходу у світ.

Карл Маркс називав Ф.Кене батьком економіки, але повністю осягнув слушність фізіократів лише під кінець життя. Про це зізнався на останніх сторінках четвертого тому «Капіталу», де розглядаються джерела додаткової вартості:

«Абсолютна додаткова вартість виникає із природної родючості землі. Тоді як відносна додаткова вартість продукується розвитком суспільних продуктивних сил».

Але часу на виправлення свого бухгалтерського «шедевру» у К.Маркса вже не було.

Політична економія (серед науковців – «класична»), за якою живе теперішня цивілізація, віддає перевагу соціальному походженню додаткової вартості замість фізичного, що є у фізіократів.

Чим відміряти?

У зв’язку з цим доцільно поставити запитання: якою є сучасна наука про економію; якими мірками послуговується; належить вона до наук точних, а чи до гуманітарних? Те, що економіка оперує цифрами, відсотками, вказує на її приналежність до природничих наук. Але щодо мірил є багато нез’ясованого.

Логічною, здавалося, є відповідь, що універсальне мірило економіки – гроші. Адже всі розрахунки, виробництво, торгівля, оплата праці тощо, вимірюються грошовим еквівалентом.

Однак при ближчому розгляді суті грошової одиниці як мірила в класичній економії виникають серйозні сумніви.

Справді – 1см є сотою метра. Який у свою чергу є 1/10’000’000 частиною від чверті Паризького меридіана. 1 секунда є часовим періодом, за який планета Земля проходить по орбіті 30 км. За будь-якої погоди ці еквіваленти залишаються незмінними. Разом з одним грамом маси ці величини утворюють метричну базу для фізики.

А що таке гроші?

Приклад із життя. На початку 90-х батько віддав у заготконтору трирічного бика. Через місяць надійшла черга розрахунку. Отримав на руки гроші. Зміг купити собі лише одну пачку цигарок. Кажуть, мала місце якась гіперінфляція. Чи може у нас гроші були не такі «тверді»? То звернімо увагу на долар США.

Сімнадцять років тому за 2-2,5 тис. доларів у Києві можна було придбати у власність однокімнатну квартиру на Хрещатику площею 50 кв.м. Сьогодні це вартість одного кв.м у тій же квартирі!?

То чи маємо ми право на такій метричній основі взагалі говорити про економіку як науку? Якою є природа інфляційних процесів? І чому при верстанні бюджету на наступний рік уряд планує(!) рівень інфляції? Тобто узаконює обкрадання заощаджень громадян?

У межах політекономії дати однозначну відповідь на ці питання неможливо. Або будуть пояснювати диспропорціями попиту і пропозицій, або шукатимуть відповідь у вразливій кредитно-іпотечній політиці банківської системи тощо…

Водночас з позиції фізичної економії все має гранично чітке і прозоре пояснення закономірності процесів у тому чи іншому секторі економіки і в глобальному масштабі.

Розвиток через ентропію

З моменту винайдення парового двигуна і дотепер розвиток цивілізації пішов в «ентропійному» (розсіювання енергії) напрямку. Використання енергії, отриманої внаслідок спалювання вуглеводнів незмірно прискорює розбудову міст. Забезпечує комфортну температуру у житлах. Дозволяє економити час при транспортуванні товарів і переміщенні людей.

Всім очевидно, що запаси вуглеводнів не є безконечними. Перехід на альтернативні енергетичні джерела є неминучим.

Та нас цікавить, як сьогодні відбивається на ціноутворенні, на грошовому обігу, врешті-решт, на політиці держав, ентропійний процес розвитку. Тим більше, що спостерігаємо стійку тенденцію до його посилення – внаслідок економічних зрушень в таких країнах як Китай, Індія, Бразилія, Росія.

Наведу цікаві спостереження і факти, опубліковані у тижневику «Дзеркало тижня» (№44(673) від 17.11.07 під назвою «Пік Хабберта», авторства В.Кононюка). Автор прогнозує подвоєння ціни на нафту найближчим часом. Аргументує тим, що з червня 2006 по жовтень 2007 середній місячний приріст видобутку нафти дорівнює нулю. Потреба ж світового споживання щороку зростає на 1,5-2,5 %.

Пік видобутку нафти зупинився на позначці 85,5 млн. бар/день. Для збалансування попиту і пропозиції ринок зреагує підвищенням цін. Міфічні незадіяні потужності в країнах ОПЕК існують лише в уяві журналістів і політиків.

Ціна на газ практично повторює поведінку цін на нафту. Якщо у 2000 ціна газу в Європі та Пн.Америці коливалася в межах 55-60 дол. за тисячу кубометрів, то нині вона становить у середньому 240-250 дол. Збільшилась більш як учетверо.

Ціни на вугілля теж виросли, але помітно відстають від динаміки нафти й газу - складно замінити нафту на вугілля. Обмежимося цим викладом фактажу, взятому в основному із звітів Міжнародного енергетичного агентства (МЕА).

Отже, країни-експортери продають щоденно нафти на суму 8,5 млрд. дол. США. За рік – більше трьох трильйонів доларів. Додати вартість природного газу та вугілля – суму можна подвоїти. Але ж енергетична споживча вартість в буквальному значенні згоріла і нагріла атмосферу, згубно впливаючи на екобаланс. А гроші – залишилися. Величезні суми грошей шукають прив’язки до споживчої вартості і неминуче стають причиною інфляційних процесів.

Якби, скажімо, Росія – один з лідерів експорту нафти і газу – зароблені гроші використовувала виключно у внутрішньому обігу, то давно б луснула від гіперінфляції. Тому й оголосила вустами А.Чубайса про стратегію ведення політики у напрямку «ліберальної імперії».

За «фантики»

Як це відбивається на Україні? За «ентропійні» гроші, отримані і від нас, Росія скуповує найбільш прибуткові підприємства і цілі галузі в Україні.

На жовтень 2007 року офіційна статистика показала 1343 млн.$ інвестицій російського капіталу в українські підприємства. Понад 1800 підприємств. У цей час, як український бізнес в Росії працює у 81 підприємстві і загальна сума інвестицій складає 124 млн.$.

Тут не враховано офшорні капітали, які можуть мати російське походження. При відношенні кількості населення 1/3 ці цифри більш ніж показові.

За «ентропійний» долар російський бізнес може купити не тільки «Челсі». Якщо дозволять – Лувр і Версаль. Що казати про київську нерухомість, землі поблизу міст, узбережжя у Криму, інших курортах. І процес цей буде наростати в міру підвищення ціни на нафту і газ. Про це нас завчасно попереджає посол Росії Віктор Чорномирдін.

Мусимо особливі застереження надіслати нашим законотворцям. Такі гроші-фантики не можуть брати участь у ринку сільськогосподарських угідь. Цього нам не простять майбутні покоління. Про це до нас волають мільйони душ, заморених голодом.

Адже, абсолютна додаткова вартість виникає з природної родючості землі.

Бо зерно, вкинуте у родючий грунт, гине, даючи життя десяткам нових насінин. Ця енергія не ентропійна, вона – животворна, яка єдина може стати еталоном, міркою без інфляційних грошей.

Інший шлях

Україна готова показати світові інший шлях розвитку, що не веде до омніциду. У нас є науковці світового рівня, котрі закладали основи Української школи фізичної економії.

Це насамперед Сергій Подолинський (1850-1891), академік Володимир Вернадський (1863-1945) та пророк і мислитель Микола Руденко (1920-2004) (Економ. Енциклопедія, т.3).

Знайомий з кількома десятками вчених, серед яких є й доктори економічних наук, професори, є й академіки, котрі готові до розвитку ідеї поступового запровадження формування державного бюджету на принципах фізичної економії.

Та цим думкам уже тісно в межах Наукового товариства імені Сергія Подолинського. Пора переходити від катакомбного періоду існування, до служіння в Храмі. Першим кроком у цьому напрямку стане заснування Українського Інституту Фізичної Економії. Альтернативи цьому немає.

Тим часом ми є свідками чергового раунду жорстких змагань на міжнародній арені за контроль над родовищами вуглеводнів. Такого собі бою титанів на «Титаніку» ентропійної цивілізації.

Судячи з коментарів у Давосі, гра у фантики триватиме. Чи довго?

В. Цаповський, м. Мукачево