Інваліди хочуть працювати, але кому вони насправді потрібні?

Близько 70 тис. інвалідів проживають нині на Чернігівщині. Десь половина з них хочуть і можуть чесно заробляти на хліб з маслом. Це ціла армія людей, яких наше суспільство, на жаль, сприймає переважно як баласт.

Держава начебто і прагне їм допомогти (мова про це піде далі), але ситуація така, що навіть більш-менш здорові люди з гарною освітою та високою кваліфікацією часто залишаються не затребуваними на ринку праці.

Роботу інвалідам підшуковує Центр зайнятості

– Люди з інвалідністю – повноправні громадяни, члени суспільства, вони так само мають право на гідну роботу та комфортні умови життя, - переконана директор обласного центру зайнятості Лідія Падалка.

Саме в цій установі до Міжнародного дня інваліда пройшло засідання "круглого столу", в якому взяли участь представники органів влади, державних установ, МСЕК, громадських організацій інвалідів та роботодавці. Лідія Падалка закликала присутніх докласти максимум зусиль, аби допомогти інвалідам реалізувати своє право на труд. Однак бажання і доброї волі для цього замало, забезпечення цього права має стати державною політикою. Але наші реалії свідчать: поки що не стало…

Як повідомила перший заступник директора ОЦЗ Галина Сірик, цього року за сприянням служби зайнятості знайшли роботу понад 290 осіб (а минулого – всього 208). З них за рахунок надання дотацій роботодавцям отримали роботу – 62 особи, отримали одноразову виплату для відкриття власної справи - 9. Крім того, за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів створюються спеціальні робочі місця. Втім, всього на обліку в центрах зайнятості на Чернігівщині перебували 770 безробітних осіб з інвалідністю.

Однак навіть якщо людину взяли на роботу – на дотаційні місця чи на загальних умовах, зі створенням спеціально обладнаного місця чи ні – ніхто не дасть гарантії, що вона там затримається. Один з присутніх на «круглому столі» роботодавців відверто зізнався, що з чотирьох осіб, які прийшли до нього на підприємство цього року за направленням центру зайнятості, залишився всього одна. Одна з причин – мізерна заробітна плата. Щоправда, цією «хворобою» заражена переважна більшість підприємств міста. Тож чи варта така робота усіх затрачених на її пошуки зусиль?

Я б у перукарі пішов, але як дістатися на робоче місце?

Задля того, аби підвищити конкурентоспроможність цих людей на ринку праці з початку року за направленням служби зайнятості пройшли профнавчання 58 громадян з інвалідністю (за відповідний період 2009 року - 31 особа); до громадських робіт були залучені 35 чоловік і жінок. Найбільше бажаючих зазвичай опанувати спеціальності швачки, вишивальниці, слюсаря з ремонту автомобілів, перукаря. А от майстром з ремонту взуття безробітні інваліди ставати чомусь не хочуть. І взагалі бажаючих навчатися – чи то від центрів зайнятості, чи в спеціальних закладах - не так вже й багато. Чому?

Уявімо, що людина-інвалід пройшла навчання, однак чи гарантує їй це працевлаштування? Це величезне питання. Як влучно зауважила заступник начальника головного управління праці та соціального захисту населення Катерина Тимощенко, чи зможе щойно навчений перукар на інвалідному візку дістатися на роботу, якщо, приміром, у нього в будинку немає пандуса? І якщо пандусом не обладнана сама перукарня?

А чи добереться він на роботу громадським транспортом, якщо той не пристосований для пересування інвалідів на візках? А чи взагалі вийде така людина з дому, якщо управління праці та соціального захисту на цей момент забезпечило колясками лише кожного восьмого з тих, хто на них потребує? Ще одна проблема – чи знадобляться послуги перукаря, приміром, у селі? Занадто багато запитань, відповідь на які очевидна.

При бажанні працюють навіть «спинальники»

Втім, як запевнив присутніх голова реабілітаційної ради Обласного центру медико-соціальної експертизи Григорій Сахно, навіть за таких несприятливих умов бажаючі працювати серед інвалідів є! Причому навіть серед підопічних УТОС (товариства сліпих) і спинальників (прикутих до ліжка чи інвалідного візка). Один зі спинальників у Чернігові сумлінно виконує обов’язки директора магазину!

– У нашій області нараховується 15 тис. інвалідів І групи, деякі з них хочуть працювати, а 10-15 інвалідів-спинальників вже працюють, - повідомив Григорій Сахно. – Серед людей з ІІ групою бажаючих працювати десь близько 4 тис. (всього ж їх 25 тис.), а серед інвалідів ІІІ групи – можуть працювати 25 тис. (всього їх у нас 30 тис). За цей рік отримали інвалідність 9 тис. жителів Чернігівщини. Близько 3 тис. з них можуть працювати без спеціально створених умов, а деякі – за таких умов.

За словами пана Сахна, не вирішена проблема з працевлаштування осіб, які мають легкі психічні захворювання. Напевно, якусь роботу можна знайти і для таких людей. Адже найбільше вони страждають від браку спілкування та незатребуваності у суспільстві.

Однак головна проблема в цій сфері, на якій акцентував увагу Григорій Сахно, – так звана «тіньова зайнятість». За його інформацією, приблизно половина людей з інвалідністю час від часу або постійно працює, звісно, не офіційно.