На «eBus» із вітерцем! В майбутнє чи в кредитну кабалу?

Давненько мав ідею мобільного громадського електротранспорту нинішній чернігівський міський голова Владислав Атрошенко. Принаймні, вже озвучував таку ідею восени 2016-го.

І ось… Ні, ще не збулось. Та «процесс, как говорится, пошел» ©.

Робоча група вивчає доцільність закупівлі «електробусів». А вони самі, ці «eBus», вже (!) були показані на центральній площі.

Маю і перше велике запитання до цією «робгрупи».

Хто з вас особисто експлуатував електрокар?

Як повідомлялося раніше, до складу робочої групи увійшли:

1. Андрій Черненко – заступник міського голови, голова групи;
2. Олександр Рижий – начальник управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв’язку міськради, заступник голови групи;
3. Дмитро Лавренюк – начальник КП «Чернігівське тролейбусне управління», секретар групи;
4. Інна Кочерга – заступник начальника управління – начальник відділу фінансів підприємств комунальної власності та з питань нових форм господарювання фінуправління міськради;
5. Віталія Ярещенко – начальник відділу економіки підприємств комунальної власності та цінової політики управління економічного розвитку міста.

Як бачимо, посади учасників роб. групи відповідні, профільні й начальницькі. Навіть вражають подекуди своєю довжиною. Але якщо йдеться про мобільний електротранспорт, то дозвольте запитати: хто з них має досвід експлуатація саме такого транспорту?

Хтось з них експлуатував електрокар? У повсякденні? Взимку?!

Невже до робочої групи, яка «вивчає доцільність» покупки певного виду транспорту (на шалені гроші!), не включена жодна особа, яка б мала досвід стосунків з подібною технікою?

А ти хто такий? Ти хоч собачу буду за життя зробив?

Ні! З потребою в собачій буді не склалося. Були зроблені інші конструкції.

Якщо серйозно, то тема саме мобільного електротранспорту мені близька давненько. Переваги електрокарів я розумів задовго до появи і славнозвісної «Tesla», і масового «Nissan Leaf». Мабуть, ця тема мене зачепила ще приблизно в часи появи «EV-1» від ентузіастів з «General Motors». Однак тоді я не знав і про нього.

Раніше, років 30 тому, я дізнався про авто, яке вперше у відомій нам людській історії здолало рубіж швидкості 100 км/год. То був 1899 рік і електромобіль на свинцових акумуляторах.

Цей відступ для того, щоб було зрпозуміло: наведені думки – це не просто «А баба Яга проти!».

Автор в принципі «ЗА» електротранспорт, усвідомлюючи його значні й численні переваги. Однак нині вибір стоїть між принципом живлення електротранспорту.

І саме в наших реаліях!

Реалії

Кому краще знати про реалії ЧТУ, як не Коржову, який до них довів і призначеному на його місце Лавренюку? І він – учасник робгрупи.

Перше: стан парку. З сотні тролейбусів ЧТУ напівдохлі – 70, їх майже всі вже слід списати, 20 зовсім мерці, й тільки дещо більше десятка – відносно свіжі чи нові.

Тут слід добряче покумекати над запитанням:
а чи є це достатньою причиною змінювати не лише сам транспорт, а й змінити вид його живлення?

Друге: йдеться про кредит. Про шалений кредит. А Чернігів – найбідніший обласний центр в Україні, на відміну від його нинішнього міського голови – одного з найбагатших.

За словами нашого в дечому прогресивного мера, така техніка сама собою хоч і дорожча за тролейбуси, проте водночас не вимагає розгалуженої контактної мережі та її обслуговування.

Та якщо відмовлятися від існуючої контактної мережі задля «eBus», то:

• - її слід прибирати, а це теж не задарма;
• - організувати нові місця і потужність підключення до електромереж (а як кепсько з цим справи, розкажуть Віктор Лазар та Сергій Берестовий);
• - придбати обладнання заряджання як вночі в депо, так і на кінцевих зупинках;
• - інші численні питання зміни обладнання в ЧТУ;
• - думати про можливість заміени комплектів акумуляторів самих eBus за кілька років.

Ці названі (та й певен, є пропущені) мною пункти – це теж чималі гроші. На додачу до самої техніки.

Третє: потреба. Років зо 20-25 тому вулицями ходили тролейбуси з бортовими номерами приблизно від 280 до 450. Виходить, що на лінії їх могло бути до півтораста. Якщо ж 150 вважати достатніми для існуючих маршрутів, то…

Порівняння в контексті потреб постає таке:

- або за порівняну ціну забезпечуємо місто регулярним тролейбусним рухом, яким реально користуються завдяки конкурентній ціні і свіжим машинам,

- або дорого беремо електробуси, робимо дорогі переобладнання під них, і в результаті регулярність руху все одно під питанням (за умови, що брухт 1980-х все ж таки здамо на брухт).

Масова закупівля «eBus» – передчасна

Мобільний електротранспорт – це звісно красиво і сучасно, але є багато «але». Мобільність – це прекрасно, але вона вимагає жертв! Жертвами стають інші можливості й характеристики.

Порівняйте хоча б ноутбук та стаціонарний комп’ютер. У першого завжди обмежено час роботи. А на додачу – вічні проблеми з охолодженням, запиленням і чисткою, модернізацією, зі зручністю роботи на ущербних клавіатурі й «тачпаді».

Так і «мобільні тролейбуси» вимагатимуть жертв. І не лише грошей на покупку та плюс організацію умов для них.

Ось хоча б щодо самих акумуляторів:

1. Ми НЕ порівнюємо акумулятори з потребою тягнути дроти. Контактна мережа й підстанції вже існують, а на Масани – лінія ще й свіжа.

2. Акумулятори слід заряджати і це процес далеко не миттєвий! Ізазвичай чим швидший, то скоріше "уграєш" акумулятор.

3. Акумулятори не вічні. Вони мають свій строк служби і кількість циклів перезарядки. І вони коштують ого-го. Це ж не батарейка в годинник. А тим часом ще й кредит слід буде віддавати за самі машини!

4. Є велике питання, скільки зможе такий «eBus» їздити. А потрібно – з ранку до ночі.

5. Ми не в Каліфорнії – у нас є півроку холодів і навіть відчутні морози. Як працюють ті акумулятори хоча б при –10°С? Скільки ємності втрачають?

6. На що можна розраховувати пасажирам в «eBus» після очікування на морозних зупинках? На пневмонію? Чи можна з акумулятора хоч якось прогріти салон? І скільки потім ще проїде «eBus»?

7. І, нарешті: акумулятори зараз намагаються розвивати посиленими темпами. Винаходити нові. Тому дуже сумнівна доцільність поспіху закупівель їх «на всі гроші». В цій царині нині бурхливий розвиток. Ще кілька років тому могло здаватися, що за авто з гібридним приводом – майбутнє, а сьогодні це зайва морока і складність.

Це лише з того, що явне, на поверхні, не заглиблюючись в питання.

Кількість різна, та досвід – один

Якщо не помиляюся, днями саме міський голова казав, що досвід набувається за гроші. Ok!

Купуємо 100 «e-bus» – отримуємо досвід експлуатації.

Купуємо, скажімо, 10 «e-bus» – отримуємо досвід експлуатації. Вдесятеро дешевше! Кількісно-то досвід менший. А якісно – той же: ті самі моделі техніки, ті ж дороги, пасажири, клімат тощо.

То навіщо платити більше? Якщо, звісно, немає якоїсь особистої зацікавленості.

Сергій СТУК, не гуманітарій