Справжній друг
У кімнаті запанувала тиша. На вулиці ніч, та я ніяк не можу заснути. У переддень Нового року так буденно скінчилося моє сімейне життя…
Воно давно трималося на звичці, взаємній прив’язаності. Продовжувалося так – за інерцією. І ось – розрив, розкол… Чоловікове виправдовування, ніби так буде краще і моя вина, що я не можу народити дитину (як ніж у спину).
Мої сльози. Він збирав свої речі, я сиділа в кріслі і думала, що відчуваю до чоловіка, з яким прожила п’ять років. Більше байдужості, ніж якихось почуттів. На згадку про нього залишиться у душі лише гіркота і трохи болю...
«Ось і все, Соломіє! Не ображайся і пробач!», - сказав Аркадій, зачиняючи двері. Сумно, і те його «пробач», теж. Як на мене, чоловікам завжди все занадто просто. А жінки, мабуть, ускладнюють.
- Пробач – пробачаю.
Давно нічого доброго в нас з чоловіком не було: кожен жив власним життям, однак поряд. По-жіночому все рівно дуже образливо почуватися залишеною чоловіком. (Я розплакалася).
* * *
Я знову йому зателефонувала… (не чоловікові, звичайно, а найкращому другові). Це один з небагатьох дзвінків, коли мені справді потрібна допомога. Я знаю, Алекс – єдиний, хто вислухає, зрозуміє і розрадить, дасть можливість відчути себе слабкою жінкою («поплакатися у жилетку») і подасть руку допомоги у скрутну хвилину.
Можливо я дивачка, але не довіряю жінкам. І мій найкращий друг зі шкільних років – мій колишній однокласник. Найкраща моя підтримка. І ніяких натяків на щось більше. Лиш пам’ятаю, у восьмому класі ми потайки двічі поцілувалися (так по-дитячому). А потім дружні стосунки стали для нас найважливішими. Могли не зустрічатися півроку, а потім проговорити кілька годин, ніби завжди були разом. Я теж йому допомагала у силу своїх можливостей. Тож із власного досвіду скажу, що дружба між чоловіком та жінкою цілком можлива. Справжня дружба.
Ми живемо у різних містах, та лиш я зателефоную і скажу, що в мене проблеми, він вранці стоятиме біля дверей моєї квартири. Він абсолютно не схожий ні на мого чоловіка, ні на інших. Він єдиний пам’ятає важливі дати мого життя. Іноді здається, що знає мене краще, ніж я сама. Жодного разу не забув мене привітати з днем народження (залежно від обставин телефонував чи надсилав подарунок). Алекс – мій найкращий справжній друг.
Останнього разу ми бачилися у лікарні. Я вдруге не змогла стати матір’ю. Чоловік зник на декілька днів, чи то з байдужості, чи то з великого переживання. У мене ж розпочалася депресія. Порожнеча в душі нічим не заповнювалася. І лише найкращий друг зміг внести у моє життя, що втрачало сенс, світлий промінчик надії і спокою.
* * *
Вже втомилася від сліз. Укрилася пледом – і ніби сховалася від усього світу. Чомусь завжди більше фальші й обману. Якась несправжня трагедія – від мене пішов чоловік. Я теж не претендую на святість. У мене теж були певні зустрічі: флірти і навіть один курортний роман. Та це сталося після його зради, коли хтось вночі телефонував і мовчав, або клав слухавку. Аркадій у таких випадках говорив, що помилилися номером. Тоді ж якщо до телефону підходив чоловік – виявлялося, що то у справах, важливі і надзвичайно необхідні дзвінки. Аркадій часто їздив у відрядження, навіть іноді на вихідні, пропонував проводити відпустки окремо, щоб оновити почуття та відпочити одне від одного. Інтуїція мені підказувала, а розповіла, як годиться, подруга.
Розповідаючи про світську вечірку, так між іншим, вона сказала: «Твій чоловік теж був. Як завжди з нею. Така класна сукня від «Версачі». (Сказала заплановано. А потім дивилася на мою реакцію). Я промовчала, а вона із вдаваним здивуванням додала:
- Як, ти не знаєш? Усі друзі давно знають…
Я сучасна жінка, тож обійшлося без сцен та взаємних принижень. Та я просто жінка. А сцен, мабуть, не було завдяки Алексу, який переконав, що у такій ситуації найкраще думати про себе та особливо не нервуватися.
Сталася звичайна для нашого життя річ, де протилежності знаходяться поряд.
* * *
У перший день нового року несподівано з’явився Алекс. Він зателефонував з вокзалу.
- Що сталося з моїм найкращим другом? Солька (лише він називав мене так замість Соломія), що знову? – кричав він у слухавку. – Я приїду за десять хвилин.
Він привіз великого волохатого ведмедя – ну справжній тобі Дід Мороз – і сказав, що іграшки знімають стрес, створюють відчуття затишку та просто необхідні для таких сентиментальних жінок, як я.
Алекс заборонив говорити про проблеми. І витягнув мене прогулятися новорічним містом, подивитися на засніжений сквер, поблукати загубленими вуличками. Я припинила думати про чоловіка.
Потім ми зайшли погрітися до кав’ярні. Там, зважаючи на свято, було майже порожньо. Та було затишно – горів камін.
- Ти знаєш, Соломіє, можеш нічого не говорити. Я здогадався – від тебе пішов чоловік.
Я мовчала. А він сказав зовсім несподівано.
- Ось бачиш, як все поряд. Ти розлучаєшся, а я хочу одружитися.
Мені стало цікаво, адже іноді Алекс розповідав про жінок, з якими зустрічався, та чомусь завжди додавав, що на його шляху зустрічаються все не ті.
- Не заперечуєш, якщо я подивлюся на її фото? Мабуть, воно з тобою.
Він трохи розгубився, а потім дістав дзеркальце і протягнув мені.
- Дивись. Я просто втомився чекати. Соломіє, ти мені дуже потрібна.
- Але ж …- Я спробувала заперечити про нашу дружбу, та на моїй руці заблищала каблучка.
Я відчула, що втрачаю справжнього друга…
Через рік.
Життя мудріше за нас. Щось ми втрачаємо безповоротно, а щось залишається з нами. І наші поразки – це лише передвісники майбутніх перемог.
Тепер, здебільшого, Алекс телефонує мені, щоб дізнатися про моє самопочуття. Адже лікарі кажуть, що нас незабаром стане четверо.
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 10037 |
Коментарі (8)
Леонид | 2006-09-22 19:09
Леонид | 2006-09-22 18:49
прохожий | 2006-08-31 14:38
Ольга Молявко | 2006-08-07 11:19
ZYMA | 2006-06-05 21:51
Навіть кінця історії, не те, щоби життєвої ситуації.
Як на мене, то щасливим має бути процес. Бо то - життя.
Стелла | 2006-06-05 17:09
незнайомка | 2006-06-05 13:21
Я | 2006-06-05 12:08