Останнє оновлення: 22:00 неділя, 3 листопада
Оповідання
Ви знаходитесь: Культура / Література / Ірина Синельник / "ПРОЩАННЯ" - Сумна історія до Дня Валентина

"ПРОЩАННЯ" - Сумна історія до Дня Валентина

ПрощанняТвоє взуття стоїть біля дверей…

Це значить одне: ти ще зі мною. Я можу дивитися в твої очі, торкатися шорсткого волосся і колючої щоки, що, як не дивно пахне ваніллю. Ти сам казав, що твоя мати «солодка жінка» і все у вашому домі має солодко-ванільний запах.

Ти тримаєш у руках мої долоні, але уникаєш мого погляду і переважно дивишся у підлогу. Я не можу зрозуміти причин, а ти не хочеш говорити. Просто мовчимо…

Потім ти починаєш говорити, що втомився. Втомився від життя, від непостійності душі, від моєї правильності і передбачуваності…

Я продовжую мовчати, хоч теж давно втомилася від подвійної гри. Я не знаю, чи хочу ставити крапку і одночасно розумію – так не може занадто довго тривати.

Якось несподівано кажеш: «Що ж, я піду!». Я не готова так відразу, щоб за одну мить забути все, ніби й нічого не було п’ять років. Лише прохаю декілька хвилин, щоб подивитися на чоловіка, якому дарувала найкращі свої почуття, і зрозуміти, що все давно закінчилося. Це тільки остання дія в п’єсі, де замість двох головних дійових осіб виявилося троє. Це постскриптум у моєму листі, довжиною в кохання…

Я дивлюся на тебе і починаю усвідомлювати, що не таким тебе кохала, що солодкий запах ванілі просто дратує…

Тебе тиша гнітить. Я говорю: «Йди! Ти вільний. Я не збиралася тебе тримати». Попереду – дорога, довжиною в життя, твоя вистава триває, просто сцени, де грала я, закінчилися. Завісу опущено, тільки немає овацій і квітів, а чомусь на душі сумно та гірко. Кожен з нас – режисер власного життя. Саме чоловік вирішує кого ж запросити на головну жіночу роль. Я до міри ідеалістка, але з коханим хочу бути лише примою.

Ти збираєшся і йдеш. Зачинив за собою двері. На міцний замок байдужості і нелюбові давно зачинене твоє серце. Я помічала і все розуміла, однак нічого не власна була змінити.

І стало довкола тихо.

А на підлозі, як і в душі, залишилися брудні сліди…

        

2002 р.

Коментарі (5)

Володимир | 2006-05-08 14:14

Привіт! Не вірю, що так пишуть просто від "пальця". Напевно, то є, дуже особисто. Торкає!

Федя | 2006-04-19 13:22

В цьому є щось особисте

Kris | 2006-02-19 18:18

примітивно

Алевтина | 2006-02-16 13:00

Людина вміє вдало висловлюватись. Навіть в той час, коли від болю немає сил говорити - рука пише. Це допомогає.

Ігор | 2006-02-15 09:11

Сумно, але красиво...
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Історія Чернігова прийшла у Спас

SVOBODA.FM