В романі “Ігри з Іваном” поєдналися наука і фантазія

Поєднати непоєднуване – дисертацію та сучасний бароковий роман — вдалося 56-річній письменниці та журналісту з Ніжина Тетяні Сидоренко.

До її сьомої книги “Ігри з Іваном”, яку відзначено лауреатським дипломом на цьогорічному конкурсі “Коронація слова”, увійшли три уривки з власної незахищеної наукової роботи про поета та релігійного діяча XVII століття Івана Величковського.

Як розповіла авторка під час презентації в КМЦ “Інтермеццо”, до виходу у фінал престижних змагань літераторів їй не вистачило усього два бали. Проте, роман потрапив під “вибір видавця” і побачив світ 15 серпня у луцькому видавництві “Твердиня”.

“Обкладинка – майже мій дизайн, — зізналася Т. Сидоренко. – Я дуже хотіла, аби це була картина Кандинського “День усіх святих”. Назву книги авторка пояснила досить ексцентрично. “Я достеменно знаю весь матеріал (історіософський, літературознавчий, культурологічний) про свого головного персонажа і граюся ним, вплітаючи фантазію”, — заявила вона журналістам.

У романі йдеться про поета-священика доби українського бароко Івана Величковського, родоначальника династії пресвітерів Полтавської соборної Успенської церкви. Розвиваючи першу сюжетну лінію, Т. Сидоренко описує його народження у Ніжині, дитинство, навчання у Києво-Могилянській колегії, служіння у Троїцько-Іллінській церкві у Чернігові, спілкування з архієпископом Лазарем Барановичем і роботу коректором у його чернігівській друкарні, одруження, переїзд та життя у Полтаві.

Друга сюжетна лінія – Ніжин сучасний. Авторка не приховувала, що дала волю фантазії і тому писала про наші реалії гротескно та “дуже сатирично”. Причому настільки, що деякі персонажі з її колишнього оточення навіть впізнали себе і почали ображатися. У науковій безсюжетній лінії Т. Сидоренко простежує “християнську парадигму в творчості І. Величковського”. Тут вона використовує матеріал із своєї одноіменної наукової роботи з літературознавства, написаної 2003 року, але незахищеної.

Вивчивши два “зшитки” (книги) І. Величковського, авторка була вражена.

“Коли ознайомилася з ними, мені розкодувалося Святе Письмо”, — зазначила вона.

Саме це спонукало письменницю додати до роману ще одну безсюжетну лінію – епістолярну. Фактично ототожнюючи себе з образом своєї героїні Блаженної, нашої сучасниці, що заводить уявного друга, того ж І. Величковського, авторка ніби визнає: знайшла у ньому духовний стержень. Листування між цими персонажами із XVII та XXI століття – листи з Далека і у Далеко — уособлює вдалу реалізацію діалогу душі та тіла.

“Мені, як автору, ця лінія найбільше імпонує”, — підкреслила Т. Сидоренко.

У її планах – видання книги “Правнук” про Паїсія Величковського, архієпископа Нямицького монастиря у Молдавії (Румунії), правнука І. Величковського.

Презентований нині роман можна придбати у чернігівській книгарні “Інтермеццо”.

Станіслав Клопот

Фото автора