Осінньо по-ніжинськи

Коли осінь зимними долонями безцеременно шастає у тебе під шаликом, хочеться забарикадуватись у теплій оселі із філіжанкою кави чи гарячого шоколаду та, - неодмінно, - із улюбленою книгою… Сидіти біля каміну, смакувати карамельну тяглість часу, мріяти про далекі країни та чудеса…

 Ніжинська осінь навряд чи дасть таку можливість. Місто маленьке, але динамічне, повниться подіями, артикулює власним неповторним звучанням, жовто-гарячими барвами вимальовує смайлики на обличчях у тих, хто ще може віднайти красу у буденному плині часопростору.

Моя осінь – це яскраве червоне яблуко в руках кокетливої золотокосої і трохи іронічної жінки. Насправді для радісного світовідчуття потрібно не так багато – краса почуттів і помислів, які живуть у кожному з нас, теплі уста, які не дозволяють твоїм долоням замерзнути… Золотокоса жриця на правах господарки вже увійшла до міста, і я радо кажу їй «привіт»…