Секретний агент

— Тс-с-с!.. Атас! Кагебіст! — невиразні постаті метнулися врозсип і притиснулися до обідраних стін під'їзду. — Рижая, не борзєй! Надо знать, кому на рога лєзть!..

Василь Крук на мить сторопів. Забавно виходило! Деякий час він ходив узнавати про свого розкуркуленого, записаного в якусь вигадану контрреволюційну організацію й замореного в таборах діда.

Хтось із дворових шпанюків побачив, очевидно, з вікна тролейбуса, як він по-домашньому береться за вибагливої форми бронзову ручку масивних, схожих на ворота, вхідних дверей компетентної установи й зробив мудрий висновок. Ось, майже "зелену вулицю" йому дають!

Звідки їм знати, що та контора усе життя над ним свою погрозливу тінь простирала. Через неї він свою долю до примітиву спростив. Усе здавалося: за що не візьмися, неодмінно згадають діда, відшукають ще якийсь компромат і стримають, загнуздають, не дадуть підняти голову вище плінтуса.

— Якийсь мікроб, — обтупуючи з черевиків сніг, сказав він у простір, — останнім часом на дверях Дарини Яківни потаємно синім фломастером слово із трьох букв пише. Йому що — нема іншого місця розписатися? В країнах шаріату за такі витівки давно б руки поодрубували. Хто сьогодні лампочку в під'їзді викрутив? Я ж її тільки позавчора вкрутив!

У темних кутках важко засопіли. Легені у шпанюків були засмічені, але ще не зношені.

— Не зрозуміли? Хто лампочку викрутив? Ти, Шніцель? Ти, Ліфчик? Ти, Сірий? Я про вас, негідників, усе знаю. Просто ще не пора... З часом усіх знайду!

— Да нєту тут Сєрого! — пробурчали у відповідь. — Он в сєлє у бабушкі А єщьо секретний агент!..

Василь Крук упізнав голос Васьки Солідола. Навряд чи пам'ятає хлопець, що колись він з його батьками пробував дружити, та їхнє нахабство завадило. Васьків батько, невелика птиця, якийсь експедитор, тягав звідкілясь додому крадених кролів, то й пишалися, нікого рівнею собі не вважали. Що з ними далі говорити? Сказати: "Козаки! Славних прадідів великих!.. Майте совість!" — але ж не зрозуміють, ще й за образу сприймуть: "Ти что, дядя, нас бандєрамі счітаєш?"

— Ось що, баклани, в натурє, — знайшов Василь середній шлях. Звернення, схоже, було зрозумілим, бо "баклани" прислухалися. — Треба вам якийсь інтерес знайти. Секретній службі потрібні молоді, свіжі кадри.

— Він хотів додати "й розумні", але утримався. — Про це навіть у газеті писали. Як про гостру потребу. Мабуть, не випадково.

— Ето ви про КГБ? — буркнули від опалювальної батареї.

— КГБ давно нема. Тепер — СБУ. Красиво, чітко, поважно — як в Америці. ФБР там дуже поважають.

— А что в том СБУ дєлать? С чєго начінать?

— Ну... — зам'явся Василь. З КГБ більш-менш зрозуміло: кажуть — кожного новачка змушували вистежувати сусідів, друзів, знайомих, товаришів по роботі, щоб у кожного морда у пір'ї була, а як тепер?..

— Єслі секрет, можете не говоріть, — прийшов на виручку ламкий басок з боку сходів, очевидно, зацікавлений розмовою.

— Служба безпеки тепер благородна, — знайшовся Василь. — Виводить на чисту воду ворогів української держави. Для порядних людей не страшна.

— А как? І какіх ворогів? — долинуло звідкілясь знизу; там, мабуть, сиділи навпочіпки. Неробам завжди важко перпендикулярно триматися.

— Ну, як? Вийдеш на яко­гось здирника, хабарника, крупного злодюгу — одразу до генерала. Може, й допитати довірять — державною мовою. Трапляються шпигуни — серед таких, як ви, помічників вербують. Тільки ви не дуже мрійте — у них свої вимоги. Іноземну мову, наприклад, треба хоч трохи знати. А в СБУ в мирний час можна бойовий орден отримати. Також інші послаблення можливі. Ось розорите на цвинтарі чиюсь могилу, то, може, не повісять, як би належало.

— А єслі что, я і своєго батяню заложіть должєн? — подав голос Колян з третього поверху. Питання засвідчувало, що обдарований хлопчина кримінальним мисленням, бо розрізняє деякі нюанси.

— І повинен! Навіть у першу чергу! — жорстко сказав Василь, відчуваючи, що коїть педагогічний злочин. — Якщо він тварюка, а ти його вірний син — хтось же мусить цьому край покласти! Ви де свою машину ставите? Упрете в самі двері — ні дитячій колясці проїхати, ні старому пройти... СБУ —організація військова: за приховування оперативно-розшукових відомостей — негайний арешт карцерного типу. На сухарі і воду! Півлітри на добу. Без жодних розбірок. Як не викручуйся — до уваги не беруть.

— А плотят как?

— Добряче платять. Пайки, форма, табельна і домашня зброя, таємні посвідчення з правом показу лише старшим по чину, безплатний проїзд на всіх видах транспорту, включаючи приватні таксі — все, як у військових полковників, тільки краще. Уявляєте, з вигляду цивільний лох, бо в офіцерській формі наші люди тільки на великі державні свята, — а може заарештувати директора ринку, пов'язати найкрутішого кримінального пахана, навіть "вора в законе", витягти за вушко з "Мерседеса" розжирілу бізнесову акулу...

— А дєвочєк бєрут?

Василь Крук давно підозрював, що десь у тому напрямку таїться "представниця прекрасної статі — надто специфічним духом звідти вперто тягнуло. Як на те, хтось чиркнув запальничкою і в найдальшому кутку висвітлилася масна розмальована фізіономія з блискучими, дико зацікавленими очима.

— Тільки путящих, — строго відказав Василь. — П'яниць, наркоманок, гулящих — ні.

— А єслі понадобітся к акулє в довєріє втєрється, тогда как?

— Акули брудних і смердючих теж не люблять.

— Раді ордена можна помиться. Дєлов-то! Ха-ха-ха! Слиш, Колян, єсть возможность отлічіться!.. А єслі, скажем, маманя на базаре кошєльок увєдьот — єйо тожє генералу продавать? Ілі кошєльок, прочіє пустякі — дело мєнтов?

— Мєнтов, — машинально повторив Василь, відчувши дурну потребу змилостивитися над дурною дівкою. — А тих лопухів боятися не варто. Ось ви щотижня двері і ліфт псуєте, кнопки спалюєте, стіни обпльовуєте, під вікнами брудно лаєтесь і ніхто вас пальцем не зачепив. Хоч ви завжди як на вітрині й ховатися не думаєте — голіруч брати можна. Безпорадніших тюхтіїв за наших ментів на світі нема! І ви настільки знахабніли, що скоро людей вбивати почнете. А спіймаєтесь — лише на п'ятдесят другому чи сто тридцятому епізоді, якщо якась бабуся вас скрутить.

— У вас тожє лопухі, — втрутився скептик, що стояв на сходах. По цигарці, що жевріла в його губах, було видно, що він тут чи не найвищий; можливо, й настарший; а може й найосвіченіший – Мнє одна подруга говоріла: у ніх в інстітутє двоєчнікі стіпєндію получают, а отлічнікі на платном корячатся. Родітєлі просілі послать агента разобраться, а он нічєго не обнаружіл — обвєлі простака вокруг пальца. Ілі подкупілі.

Ця тема нікого не зачепила — можливо тому, що навряд чи хтось із присутніх пов'язував своє майбутнє з освітою. Телевізор усім підказував простіші шляхи до шикарного життя.

— А чєм ви там занімаєтесь? — з чисто жіночою допитливістю поцікавилася "дєвочка".

Її одразу осадив ламкий басок, в якому Василь Крук із самого початку відчув несподіваного спільника:

— Так он тебе і скажєт! Дура набітая! Знай, что і кого спрашівать! Єго тожє продать можно!

Василь Крук вирішив, що пора закінчувати.

— Словом, так, — сказав він, — надумаєтесь — зателефонуйте мені на роботу. Я там попереджу. Може, зарахується: при загальній нестачі кадрів залучив до невидимого фронту безприв'язну бойову одиницю. Запитаєте Василя Петровича з відділу розстрілів — і досить. Номер узнаєте по нуль-дев'ять, бо я не маю права розголошувати. Інакше — трибунал. Помимо суду і слідства. Вирок — без права оскарження і надії на амністію.

Обережно намацуючи ногами мокрі, небезпечні в темряві сходи, Василь став пробиратися додому. До ліфта і зайти погидував.

«Кисла наша справа, — все ще почуваючись повноважним співробітником служби безпеки, думав він, — хіба серед оцих покидьків відшукаєш свіжий, розумний, надійний кадр?.. І навіщо я їх морочив? Хай ними менти займаються — конкурентна організація. Зрештою, може трішки задумаються. А ні — хоч у під'їзді менше стирчати будуть».

Унизу розлігся гучний цинічний регіт — шайка неполоханих дворових терористів вступала в свої права.

На фото - автор Володимир Шкварчук