«Президентська» парафія. Репортаж з найпівнічнішої в Україні парафії Київського патріархату

Ніде, крім Семенівки, я не бачив на віконницях такого багатого різьблення — узороччя. Разом із небіленими хатами воно говорить про близькість до Росії.

Хоча насправді це давні українські землі – ген за Янжулівкою (совєтська назва досі тримається – Жовтневе) починається Стародубщина. Вона відійшла до Росії всього лише 80 років тому. Тож не випадково на гербі Семенівки – український козак з мушкетом.

Парафія святого Василія Великого Української Православної Церкви Київського патріархату тут знаходиться також у звичайній хаті з чорними рубленими стінами. Про те, що це не хата, а таки храм, нагадує великий хрест біля неї. Всередині одна кімната стала вівтарем, друга – для відправлення панахид, а вірні на Божій службі стоять в коридорі та ще в одній кімнаті.

Проте на стінах немало ікон, також і доволі старовинних. І це незважаючи на пограбування у червні. „Ми звернулися до міліції, -- говорить настоятель отець Михаїл, -- але досі відповіді нема”. Отець при цьому посміхається – він знає, що не можна вкрасти головніше його багатство – людей.

А вірі його прихожан я навіть трохи позаздрив – я ж знав, у яких умовах поставала ця північна парафія: і погрози вбити, і обзивання то католиками, то „штундами”. Все це йшло і йде по сьогодні від священика УПЦ Московського патріархату отця Валерія. Розповідає баба Остаповна (Кожушкар Ганна Остапівна):” Ховали оце на Покрову стару матушку – дружину батюшки, який у нас служив ще при совєтській власті. Так отець Валерій став даже на похоронах вести агітацію протів нас! Хіба ж це батюшка!”

Отець Михаїл стримує свою прихожанку:” Остаповна, скільки вам казать – не осуждайте батюшку! Хай його Бог судить!” А Надія Семенівна Порва, яку я теж застав у храмі після недільного богослужіння, розповіла, що люди вже не вірять московській агітації:” Уже ж Валєрію кажуть про нас – да нє, вони ж тоже православні, а не католіки! Тільки ми українська церква, а вони -- московська”.

Найстарішою прихожанкою Василівського храму є баба Галя (Ганна Кекух), якій роки уже підібралися під саму цифру 90. Коли громада вирішувала чи переходити з Московського патріархату у Київський, її голос був вирішальним. Найбільшим аргументом стало те, що Президент Віктор Ющенко чин похорону своєї матері Варвари відбув у Володимирському соборі – кафедральному патріаршому храмі УПЦ Київського патріархату:” Він же своїй матері не хоче гірше!”. Тобто люди справді вірять у загробне життя і переконані, що син душі своєї матері не побажає поганого, а отже вірить у благодатність Київського патріархату. Так що навіть не здогадуючись про це, Віктор Ющенко став свого роду „хрещеним батьком” найпівнічнішої парафії УПЦ КП.

Люди хвалять свого батюшку, що приїхав на таку бідну парафію. І коли я став їм закидати – мовляв, він же у вас недавно, то ще не знаєте який він насправді – мені відрізали:” У нас їх було багато і усі хароші, от тольки один оказався п”яницею – той шо перейшов од Московського патріархата”. На цю парафію, доки не було постійного священика, по місяцю їздили служити з Чернігова і коли я згадав отців Олега Сіренка, Андрія Костура, мене перебили:” Ой, які це добрі батюшки! А отець Роман!” (О.Роман Кіник з П’ятницької церкви). Говорить благочинний чернігівського округу митрофорний протоієрей Олег Сіренко:” Люди просто побачили нормальних священиків і як же їм мало треба, щоб полюбити ієреїв – просто щоб були добрими пастирями! І яка ж віра у цих людей, що бачачи роками протилежне у Московському патріархату, вони не відступилися від православ’я! Хоча і в Семенівці були добрі священики колись, ще за комуністів і їх сьогодні пам’ятають і ми молилися за їх душі, хоча вони належали до іншого патріархату”.

Віра без діл мертва – учать святі отці. Про те, як громада здобула собі храм-хату, люди самі не хвалилися аж доки я не став питати чи не відберуть. Пояснили – кілька прихожан склалися своїми паями і за шість тисяч гривень купили цю хату. Відібрати приватну власність ніхто не зможе. З одного боку мені пригадалося, що приблизно так діють наші парафії і у Курській області Росії (ставлять хати-храми на городах, але ж там влада російська, а тут – українська), а з другого боку – яка ж сильна віра в цих людей, що пожертвували своїми грошима , щоб тільки й того, що молитися так, як вони хочуть!

... У Василівському храмі було холодно – другий день, як випав сніг. І хоча баба Надя переконувала, що „днєвной снєжок – не лєжок”, холод брався у хаті добре. Опалення тут пічне і чи то економлять на дровах – велику хату важко нагріти, чи то вирипали парафіяни, бо якраз розійшлися зі служби, але від віри цих простих семенівських бабусь, які щонеділі моляться мало не в катакомбних умовах за Україну, за нашого Патріарха Філарета, за владу і військо українське, стало тепліше. Їй-Богу!

	Василівський храм УПЦ Київського патріархату у Семенівці. (с) Василь ЧЕПУРНИЙ [Збільшити]
	Василівський храм УПЦ Київського патріархату у Семенівці. (с) Василь ЧЕПУРНИЙ [Збільшити]
	Василівський храм УПЦ Київського патріархату у Семенівці. Ганна Кожушкар („фамілія молдавська, бо хазяїн у мене молдаванин”) та Надія Порва показують Семистрільну ікону Божої Матері. (с) Василь ЧЕПУРНИЙ [Збільшити]
	Василівський храм УПЦ Київського патріархату у Семенівці. Отець Михаїл ще не встиг розоблачитися після служби. (c) Василь ЧЕПУРНИЙ [Збільшити]