Дитина, якої не буде або Кулькосвіт

Доля не має розміру, статі і душі. Вона всмоктує тебе, як порошинку і володіє усіма нотами життя – "до" ... "ля". Залишається одне куценьке "сі". Ним можна погодитись плисти за течією або шалено борсатись. Хоча змінити щось неможливо. Надто коротюсіньке твоє "сі". Цвірінькання горобчика. А потім починається нова октава.

Сьогодні доля знову навернула мене до своєї музики. Пискнуте "сі" перевернулось пісочним годинником і перетворилось на "сірість". Ранок заховав туман всередині повітряної кульки. Можливо, зовні вона яскрава. Але не тут.

На зупинці я зустріну Його. Зеленкуваті тіні під очима і стиснуті губи. Переживає. Теж не спав цієї ночі.

Разом проштовхуємось крізь мряку. Я схожа на катафалк з маленькою труною.

Треба заспокоїти його посмішкою і йти далі самій.

Всередині така сама сірість. Пальці в гумових рукавичках схожі на коріння якогось дерева.

– Лікарю, вам, певно, дуже важко.

– Нічого, я роблю це вже десять років. Не бійся.

Я не боюся. Я лише частинка туману. Ваші руки проростають у мені. Здається, вони ніколи не випустять назовні.

– Іди перевдягайся. Ще годину можеш подумати.

Сірі стіни з п’ятьма ліжками. На кожному розпласталися пусті очі.

– Дівчата, мені так страшно. Я вже була тут. Я бачила Кульки, Годинник і Музику.

– Я б не прийшла. Але він битиме мене. Це ще страшніше.

Одна з постатей раптом оживає. Хапає свої речі і верещить вниз по сходинках. Найсміливіша з усіх. Я так не можу.

– Наступний!

Безжальність заховала обличчя під маскою. Тільки сірі очі і щось жахливо металеве у руках.

Темна воронка з пульсуючими стінами. Я лечу нею. Поруч – такі самі кульки. Без ніг, без голосу, яким можна було б попрохати хоч на мить замовкнути Музику. І біль. Нема чим стогнати. Від мене відділяється блакитно-зелене кулятко. Ціла планета зникає у яскравій глибіні. Зітхаю полегшено – там їй буде краще. Я теж наближаюсь до життя. Де я вирину? Куди приведе нескінчена октава?

Сірі стіни. Сиві голови журливо хитаються: "Така молодесенька..."

Господи, вона теж тут. Вона ніколи не буде щаслива. Бо її не буде.

Лікар курить на ганку. Небесні кульки сиплються згори на тремтячі руки.

Потяглося нове "до". Чекає мене під дощем. Сіре на червоному.