Останнє оновлення: 14:51 понеділок, 27 березня
Культура
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Доктор Тимошик - русскім Чернігова: сценарій "Безвредний Глібов" замість Софії Русової - не пройде!
Доктор Тимошик - русскім Чернігова: сценарій Безвредний Глібов замість Софії Русової - не пройде!

Доктор Тимошик - русскім Чернігова: сценарій "Безвредний Глібов" замість Софії Русової - не пройде!

Чому прихильники «русского міра» в Чернігові прагнуть не допустити увічнення в назві головної бібліотеки краю імен справжніх будителів нації Олександра та Софії Русових.

Ця хроніка, переконаний, таки буде описана. В деталях, датах, із конкретними прізвищами та посадами. Як хроніка коли відвертого, а коли й прихованого спротиву, саботажу, опору хронічно задавненим і тому таким болісним процесам ствердження українського в Україні. І вона однозначно слугуватиме не лише цінним джерелом для пізнання й осмислення майбутніми дослідниками воістину политих кров’ю українських патріотів усіх поколінь і воєн низки ще не написаних сторінок нашого вистражданого відмосковлення, а й переконливим прикладом того, хто й чому чинив у цьому болісному питанні опір. Зосібно використовуватиметься й на шкільних уроках із краєзнавства.

Тут – про свіжий скандал довкола постаті Володимира Короленка. Постать суперечливу, але однозначно не прихильну до ідеї Української державності. За інших обставин цього постулату, без зайвих дискусій, словоблудства, затуманення справи, було б цілком достатньо, щоб поставити жирну крапку в цій історії й не доводити її до абсурду, як це сталося натепер.

Хто в цій справі ляльковод?

Ім’я Короленка спокійно, без скандалів та зайвого струшування повітря з чистого неба, давно можна було зняти принаймні з офіційної назви головної книгозбірні Чернігівського краю, яке їй було нав’язане москвою за випадковою рознарядкою. З нагоди чергової річниці цього переконливого носія й оборонця «русского міра». З тієї простої причини, що Короленко жодного стосунку до Придесення ніколи не мав – тут він ні родився, ні жив, ні працював. Це як назва колгоспу імені Блюхера в сусідній із моєю рідною Даниною Шатурі, до якої шатуряни за багато літ звикли, не задумуючися навіть над тим, ким і яким до них був насправді той діяч…

Але то ж була епоха, коли нас не привчали думати, а лиш бездумно виконувати вказівки зверху…

Так у чому ж річ, - запитає спантеличиний читач?

А відповідь на поверхні.

Для більшості притомних чернігівців та активних членів Чернігівського земляцтва в Києві, хто упродовж понад десяти літ стежить на цією воістину баталією довкола фрази однієї відомої в обласному центрі «заслуженої працівниці культури України» («ми сваєго Каралєнка нє сдадім»), давно зрозумілою є генеза цієї проблеми. Жодна директорка цієї бібліотеки (а в даному випадку її багато літ очолює не знана ні просвітніми публікаціями, ні відверто декларованою проукраїнською позицією в культурно-літературному середовищі України Інна Аліференко), ні жодна горстка її одномумців (а їх, виявляється не так уже й багато в самій бібліотеці) ніколи б не наважилися в час спровокованого війною піку духовного очищення українства піти стіною на багаторічні домагання національно свідомої частини громадськості зняти ім’я В. Короленка з прапора бібліотеки, відправити його на спочинок у засіки історії. Якби, звісно, така директорка не мала підтримки так званих невидимих сил. І з боку окремих впливових чиновників місцевої влади, і з боку владних кабінетів у столицях, де віддавна формується, чи скорше, контролюється, за висловом Ліни Костенко, гуманітарна аура нації.

Це як у випадку з Булгаковим у Києві. Всі достеменно знають про «заслуги» цього письменника перед українством, всі вже зримо відчувають невдоволення розбурханого народного вулика, але хтось уперто і поки що результативно підживлює і в столиці подібну фразу «ми своєго Булгакова нє сдадім».

Зрештою, захисники Короленка в Чернігові змушені його «здати».

Цілком очевидно, що чергова нова влада в Чернігівській ОДА (а діяльність і місія обласної бібліотеки - в її компетенції) таки дозріла до розуміння того, що крапку таки ставити треба.

Проте, на жаль, є одне ускладнююче «але».

Влада в чергове вирішила запустити по колу процес так званого громадського обговорення.

І де б ви думали, шановний читачу?

У «трудовому колективі» самої бібліотеці імені Короленка!

Знову черговим колом словоблудства

Чи не нагадує це історію з так званим найменуванням головних повітряних воріт України – «Бориспіль» під егідою самої влади? Приклад показовий, тому вартий короткої пригадки в цьому контексті.

Весною 2016 року, в розпал компанії з декомунізації, тодішнє Мініфраструктури України зініціювало міні-референдум у мережі із присвоєння аеропорту «Бориспіль» імені найзаслуженішого українця. І само ж «пропихало» імена далеко не зовсім «най» - а саме Сікорського та Малевича.

Ці імена затято підтримувала через своїх слухняних речників і зденаціоналізована команда нового голови міста В. Кличка.

А коли результати голосування, здебільшого молодих українців, показали, що в їхніх симпатіях помітно лідирує Мазепа, зверху дали «відбіій». І в досить гидотний спосіб, не раз випробуваний колись комуністами: послалися на думку «трудового колективу аеропорту». Мовляв, він проти.

Першим цю «думку» озвучив колишній міністр транспорту Йосип Вінський. Це той, з когорти колишніх цековських комсомольців-перекинчиків, що встиг побувати в трьох «блатних» партіях і, будучи дилетантом національної історії, не посоромився виставити себе за «експерта» в оцінці Самого Мазепи. Мовляв, ім’я це контраверсійне.

Із того рішення можна було зробити два висновки: або думку колективу «трударів» Борисполя ніхто й не запитував, або там працюють одні остарбайтери з Вороніжа та Рязані, які прямо таки ненавидять усе українське.

Свою публікацію в пресі на цю тему під назвою «Мазепа і рязанські остарбайтери Борисполя» я закінчував запитаннями: «Може, такий колектив замінити? Або замінити керівництво такого Міністерства, яке помилилося з гуманітарними пріоритетами Української держави?

Хто за «націоналістів» Русових?

Наголошу тут, що є й інше звернення до влади, і інший список досить відомих у Чернігові діячів. І вони – не в меншій кількості за попередніх підписантів. І вони - за Русових. Звісно, що їхню думку, як це віддавна ведеться на ментально розділеному інформаційному полі Чернігівщини, низка місцевих електронних ЗМІ не озвучила.

За Русових стоять: директор Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. Лазаревського місцевого національного університету професор Олександр Коваленко; кобзар-лірник, Шевченківський лавреат Василь Нечепа; провідний в Україні журналіст і просвітянин Василь Чепурний; доцент місцевого університету, краєзнавець Лариса Юда. Виділяю також окремим рядком Всеукраїнську асоціацію ім. Софії Русової (а це – сотні відомих педагогів – послідовників славної краянки), Благодійний фонд імені Софії Русової, який очолює відомий в області меценат Іван Чаус.

Залишаю поза берегами довгого переліку переліку низку дослідників-фахівців із Києва, які добре знають історію і, замість абстрактних, пустопорожніх словес мають переконливі, базовані на архівних матеріалах, публікації з теми.

Варто лиш окремо виділити киянку Галину Дацюк - відому журналістку і громадську діячку, лавреатку Всеукраїнської премії імені Софії Русової, яка фактично першою повернула правду про цю видатну особистість Україні, організувала в Олешні першу громадську , на кілька тисяч приїжджого звідусіль люду, прощу пам’яті цієї Великої Українки. Пані Галина - авторка перших в Україні публікацій про життя й діяльність забороненої раніше режимом нашої героїні. А згодом написала і видала своєрідний перший життєпис Русової у формі її невідомого досі загалу епістолярію, стала співтворцем фільму про життя Русової в Олешні.

Чому німує «совість нації» - бюджетна інтелігенція?

Втім, саме такі газети й такі публікації в них та книги хронічно не читають у владних кабінетах. Більше того, злободенними виступами преси, в яких «незлим тихим словом» поминається хронічно національно кастрована на різних щаблях українська влада, ігнорують навіть в освітніх закладах області. Адже керівників тих закладів вибирає і призначає влада. І зазвичай ними стають слухняні, обережні, без зайвих категоричностей в оцінках принципових речей. Тому такі не будуть стояти горою за житейські ідеали і дії Русової, Грінченка, Огієнка, Петлюри, Мазепи, Бандери.

Показовий тут приклад із публікацією автора цих рядків у всеукраїнському тижневику «Слово Просвіти» (число від 29 березня 2018 року) з промовистою назвою «Простіть невігластво земляків, професорко Русова». Стаття написана на основі невідомих досі в Україні архівних документів про життя Софії Русової у вимушеній еміграції, які вдалося мені віднайти в архівах Праги і Лондона. То була відповідь на черговий випад «короленківців»: мовляв, Софія Русова втекла з радянської України на ситий Захід; отож, послуговуючись лексикою тодішніх кремлівських ідеологів, є «запроданка і зрадниця інтересів трудящого народу».

Дві газетні шпальти гіркої, незнаної правди. Я ті газети особисто вислав у кількох примірниках - і до бібліотеки в Чернігів, і в гімназію ім. С. Русової в Ріпки. Просив вивісити у вестибюлях, щоб читали - і бібліотекарі, і вчителі, і учні. Достеменно знаю, що директорка гімназії… не показала їх навіть колегам. Зате блискавично зреагувала бібліотека. Вустами однієї з активних прихильниць Короленка пані Студьонової тут же склала «Відкритого листа до професора Тимошика», звинувативши автора архівної публікації мало не в зазіханні на святе. Лист той, цілковито алогічний і абсурдний за своїми аргументами, опублікувало керівництво одного із чернігівських сайтів.

Будучи впевненим, що чернігівські короленківці й тепер не здадуться в своїй відкрито декларованій зневазі до Софії Русової та справи її життя і не будучи певним, чи вдасться мені приїхати до Чернігова на ті формальні слухання, щоби там виступити зі своїми аргументами, спробую тезово викласти їх тут, у цій статті.

Проситиму організаторів слухань вважати цю статтю і ці аргументи, за починанням пані Студьонової, моїм відкритим листом-зверненням - і до чернігівської влади, і до учасників слухань у обласній універсальній науковій бібліотеці імені поки що В. Короленка.

Бібліотека імені Софії та Олександра Русових: аргументи «за»

1. Софія Русова не мала жодної краплини української крові, але через палку закоханість до свого чоловіка і однодумця Олександра так полюбила цей край і всю Україну, що, без перебільшення, поклала за ідею незалежності України своє життя.

2. Народилася в Олешні від батька-шведа і матері-француженки. Батько збудував своїм коштом у селі лікарню, церкву і школу, а тому, що був добрим і справедливим, селяни не раз обирали його мировим суддею.

3. Молоде подружжя Русових було співзасновником першої Чернігівської громадської бібліотеки (1877 р.). Вони передавали неодноразово для розвою бібліотеки особисті кошти і книги. Софія була обрана членом першого правління цієї бібліотеки, а Олександр 1899 р. - головою правління.

4. Основні етапи праці Софії Русової на культурно-освітньому полі в Україні: вчителька в Олешні, повитуха в Борзні, засновниця першого в Києві і в усій підросійській Україні українськомовного дитячого садка. За часів УНР - очільниця Національного Комітету Учителів, співзасновників педагогічного журналу «Світло»; керівниця управління початкової школи Міністерства освіти; ініціатор дерусифікації української освіти; розробник концепції української національної школи; ініціатор запровадження і розробник програми курсів українознавства для вояків Української армії; засновниця і перший голова «Союзу Українок»; співробітниця секретаріату міністра освіти І. Огієнка в уряді С. Петлюри.

5. Основні етапи праці С. Русової в еміграції: виконання місії київської громади, видання (спільно з чоловіком) позацензурного «Кобзаря» Тараса Шевченка та нелегальне доправлення накладу в підросійську Україну; професорка Українського педагогічного інституту ум. М. Драгомавноа в Празі; співробітництво з Українським пресовим Бюро в Лондоні щодо ситуації в Україні; авторка відозви до світової громадськості «Заклик на запомогу українських дітей, що гинуть від голодомору», яка добилася розгляду цієї відозви на засіданні президії Міжнародного Товариства Охорони Дітей у Лондоні; член Празького бюро Комітету рятунку України; авторка звернення до Британського парламенту про започаткування порятункової акції для розкиданої в еміграції української молоді.

6. Плата Софії Русової любов і відданість Україні: неодноразові тюремні ув’язнення, висили; вимушена розлука з чоловіком, якому влада забороняла жити в Україні; передчасні смерті чоловіка і тримісячної їхньої доньки Людмили; нервове виснаження на ниві невдячної громадської праці на ниві українського просвітництва; недоїдання; вимушена й безрадісна еміграцією, смерть на чужині; паплюження її чистого і чесного іменні в підрадянській Україні; несправедлива лайка продажної радянської публіцистики на кшталт: пані-капіталістка, буржуазна націоналістка, запроданка і зрадниця інтересів трудящого народу. Зрештою, зневага цього імені низкою заслужених працівниць культури, які мають стосунок до бібліотеки ім. В. Короленка.

Запитання, на які понад десять літ громадськість чекає відповіді

До учасників слухань у Чернігові:

-чи відомі чернігівцям такі факти про свою землячку?

-чи збирали не для формальності, а для щоденного використання з читачами вирізки про це із діаспорних видань, мережі, копіювати видані за кордоном її власні книги, які донедавна були у спецфондах і які тепер стають доступними?

-чи пробували, бодай для порівняння, поставити на терези внесок в українське відродження, про яке ми так часто тепер говоримо, Софії Русової і того ж Леоніда Глібова? Не кажу вже про Короленка, якого, як за соломину, чіпляються прихильники вже знесиленого, але все ще животіючого в Чернігові «русского міра»?

-чи усвідомлювали, яку високу ціну платила зневажувана ними Софія Русова за свою українську любов?

Може хтось із тих оборонців Короленка чи нинішніх підписантів звернення про вибір на користь Глібова, а не Русових, заплатив більшу ціну?

До влади в Чернігові:

Допоки задавнене питання не містечкового значення, а загальнодержавної ваги про перейменування обласної наукової універсальної бібліотеки буде заложником групки політично заангажованих представників керівного складу самої бібліотеки? Адже йдеться не про приватну фірму, а про науково-освітньо-культурологічну установу, яка безпосередньо формує ментальності мешканців цілого краю.

Що заважає владі у законний спосіб обійти недосконале положення про процедуру перейменувань через безмовні і безпринципні «трудові колективи» і винести це болюче питання на сесію обласної ради? Адже практика справедливого, в інтересах Української держави, розв’язання подібних питань у такий спосіб вже існує в інших областях.

Замість висновків

Кривава війна дикунської росії проти України нагадала українцям, що пора, врешті, ставати нацією, пора вичавлювати каплями хронічне безпам’ятство, яничарство, прислужництво, пора рішуче гнати зі своєї пам’яті нав’язуваних упродовж століть чужою владою імена україноненависних і російськодумаючих особистостей Йдеться про сотні імен із чужого нам світу, хто непомітно ставав своєрідними маркерами, світильниками, мірилами нашої духовності й культури, хто звужував, знекровлював, знесилював нашу ментальність, нашу українську душу, хто упосліджував муравлину працю горстки Великих Українців, яких сьогодні ми по праву називаємо совістю нації.

Пора, нарешті, перестати озиратися на деяких, здебільше оплачуваних збоку, демагогів і крикунів.

Час голослівної демагогії закінчується.

Починається час відповідальності за дії, які не на користь Україні і українцям.

 

Микола ТИМОШИК - доктор філологічних наук, професор

Газета "Слово просвіти"

Коментарі (2)

Задорожня К. | 2023-02-09 13:46

Не зменшуючи заслуг Русових, хочу сказати, що бібліотеці більше підійде ім'я відомого українського письменника-байкаря Глібова. Він довго жив у Чернігові і зробив великий внесок у розвиток української літератури та культури. А основними завданнями у роботі бібліотек завжди було залучення громадськості до цінностей національної та світової культури.

М.Боюра | 2023-02-06 12:39

  Хто ще є явний чи не явний проповідник "русского мира"- на вихід. Коли почнемо виводити ми - вам мало не буде. Час прийшов.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  СБУ блокувала діяльність ворожих пропагандистів у прикордонні