Прем'єра за "щільною завісою" або Що театр Молодіжний нам готує в новому сезоні?

Напередодні нового театрального сезону в Чернігівському Молодіжному театрі редакція Свобода.ФМ отримала ексклюзивну інсайдерську інформацію щодо однієї з прем’єр театру, яка очікується в рамках «Грудневих театральних вечорів» - одного з найстарших театральних фестивалів Незалежної України.

Втім, поки що, про майбутню прем’єру відомо небагато...

Напевно редакція дізналась лише, що втіленням нового театрального проекту займатиметься добре відомий багатьом чернігівцям журналіст, режисер, продюсер Ігор Чайка. До речі, саме він свого часу був першим завлітом (завідуючий літературно-драматургічною частиною) Чернігівського Молодіжного театру. А також те, що до участі у виставі запрошені актори з, без перебільшення, «золотого фонду» театру, які є давніми улюбленцями глядача.

І, мабуть, найважливіше з отриманого інсайду: майбутня вистава не лише новий творчий проект режисера, а й присвята колегам-творцям Молодіжного театру, що пішли від нас в останні роки.

А оскільки спроби редакції дізнатись щось більше про прем’єру від керівництва чи акторів театру успіху не мали, ми вирішили спробувати зазирнути за щільну завісу цієї театральної таємниці за допомогою винуватця події та звернулись за роз’ясненнями до самого Ігоря Чайки, якого нашому кореспонденту пощастило зустріти за філіжанкою кави в одній з популярних чернігівських кав’ярень:

Кор. – Чи могли б Ви поділитись з нашими читачами чимось більшим, ніж, власне, самим фактом початку роботи над новим проектом, цього разу – театральним? Адже останні роки Ви займались виключно документалістикою. Чому цього разу саме театр?

І.Ч. – Ну, мабуть тому, що всьому свій час. Тим більше, театр загалом і Чернігівський Молодіжний зокрема – для мене не чужі матерії. Думаю, тут є певна закономірність, адже саме театр був на початку – навчання в театральному інституті, робота першим завлітом в Молодіжці. Це вже потім було радіо, телебаченні і, власне, документальне кіно. До речі, сьогодні зустрічався зі своїм давнім другом, головним режисером Чернігівського обласного лялькового театру Віталієм Гольцовим і якось згадали інший мій театральний проект, якому, як ми разом порахували, вже понад 20 років. Тоді я прийшов до Віталія з ідеєю вистави за п'єсою засновника професійного театру ляльок в Україні Віктора Швембергера (до речі, цього року виповнюється 100 років заснування українського театру ляльок саме в Чернігові, а наступного – 130-річчя з дня народження видатного митця!). Так от, вистава за п'єсою Швебергера «Принцеса-стрибунка», яку я продюсував, а Віталій Гольцов був режисером-постановником, живе й досі і користується глядацькими симпатіями не тільки на власній сцені, а й на численних гастролях та фестивалях, в яких брав участь театр.

Кор. – А зараз, якщо можна, трохи докладніше про новий проект вже на сцені Молодіжного театру.

І.Ч. – Знаю, що вже були спроби (Ваші чи Ваших колег) дізнатись подробиці, так би мовити, зсередини, в самому театрі (сміється)… Але й зараз я всіх таємниць Вам видати не зможу. Втім, розповім, з чого, власне, все почалось. Під час одного з недавніх локдаунів я прочитав кілька оповідань мого київського знайомого – чудового журналіста і письменника Сергія Бережного. В нього є така гарна серія фантастичних оповідань, одне з яких мені особливо, як кажуть, «зайшло». А потім в різний час, в різних ситуаціях до мене потрапило ще три оповідання трьох різних авторі (на той час зовсім мені не знайомих) і в якусь мить всі ці чотири твори склались в моїй уяві в одну історію, причому, саме для театру. Звичайно, з паном Бережним мені було сконтактувати найпростіше й отримати у нього дозвіл на використання його оповідання в інсценізації. А що стосується трьої інших авторів – тут було складніше, адже один з них в Ізраїлі, другий в Запоріжжі, а третій – в Санкт-Петербурзі. Але, дякувати Інтернету і Фейсбуку, зрештою вдалось сконтактувати з усіма трьома і отримати авторське благословення! І паралельно працював над перекладом творів на мову театру й українську в тому числі, адже в оригінали оповідань написані російською.

А вже маючи дозволи і п'єсу на руках, наприкінці червня приїхав в Чернігів на зустріч з директором Молодіжного паном Юрієм Кравчуком, під час якої ми й узгодили деталі запуску нашого проекту.

Кор. – Так от саме деталі й цікавлять найбільше!

І.Ч. – Я з радістю поділюсь цими деталями, але, точно, не зараз. Як я вже сказав – всьому свій час. Можу поки що лише підтвердити те, що Ви й так вже знаєте – згоду на участь у виставі дали актори з, без перебільшення, «золотого фонду» театру. Це мої добрі друзі ще з часів завлітства та роботи на Чернігівському обласному радіо, адже так склалося, що на радіо Молодіжка була, як зараз модно казати, моєю «топовою темою» буквально з першої вистави. Тобто, ми дійсно росли разом з театром.

Крім того, маю на сьогодні згоду на участь у проекті ще кількох надзвичайно цікавих і талановитих митців: художника, музиканта та хореографа й кілька паралельних «фішек» одночасно. До речі, «фішки» йдуть своїм паралельним курсом разом з розвитком проекту, тож я вже починаю трохи нервувати, щоб вони з часом взагалі не почали «тягти ковдру на себе» (сміється), але ми будемо пам'ятати і стежити за цим.

(Кореспондент Svoboda.FM здійснює останню спробу витягнути з пана режисера-продюсера хоча б ще якусь крихту достовірної інформації, пропонуючи весь асортимент напоїів і десертів кав'ярні, але, на жаль, безуспішну)

Кор. – Але, принаймі, хоча б щодо того, кому Ви хочете присвятити свій проект, можна розповісти детальніше?

І.Ч. – Так, звісно, з цього ніякої таємниці ми не робимо! Нова вистава для мене не просто захоплюючий творчий проект, а данина пам'яті талановитим людям і близьким мені особисто, які, власне, і створювали Молодіжний театр, що є, без перебільшення, чудовою візитівкою Чернігова. На превеликий жаль, впородовж останніх кількох років ці люди пішли від нас, будемо сподіватись, в кращі світи, залишивши по собі добру пам'ять і справу у вигляді театру, який, на щастя, має значно довший вік.

А отже, говорячи про тих, кому ми хочемо присвятити нашу виставу, в першу чергу, звичайно, ми згадуємо засновника Чернігівського молодіжного театру і його беззмінного головного режисера і художнього керівника понад 30 років – Геннадія Касьянова, з яким я особисто був знайомий ще зі студентських років в Харківському театральному інституті.

Геннадій Гирня – довгий час беззмінний заступник директора театру, для якого практично не існувало слова «неможливо», коли це стосувалось будь-яких проблем театру, що, зазвичай, виходили за межі суто творчих справ, але без яких життя жодного театру просто неможливе.

Олександр Норов – людина безмежно віддана театру в усіх його іпостасях, який віддав свого часу частину душі і таланту Молодіжці в якості ще одного завліта, а потім продовжив пошуки свого театру самостійно. До речі, свого часу у нас навіть існував в Чернігові неформальний жартівливий «Клуб завлітів Молодіжного на трьох» - третім був наш колега Олег Пшин, який продовжив свій творчий шлях як актор у Рівненському драматичному театрі.

А також Павло Суворов – людина, без якої театр просто б «не звучав», талановитий звукорежисер і, без перебільшення, для багатьох колег «духівник» театру, з яким завжди можна було поділитись накипілим або просто отримати сеанс «душевної терапії», без якої театр може вмить перетворитись на вибухонебезпечну суміш з запаленим фітилем. Але, хоча Павло й пішов від нас фізично, ми щиро сподіваємось, що й на відстані він продовжує бути духовним оберігом театру.

А наш проект, окрім всього, на мій погляд є й ще таким своєрідним містком між славною історією Молодіжки та її, не сумніваюсь, не менш захоплюючим майбутнім. І це також певною мірою відображено навіть в самій назві проекту, про що ви дізнаєтесь, сподіваюсь, вже найближчим часом.