Про сміттєвоз і «карму», власність і право, робочий час і «наших людей»

Вельми обмежені у мене, зізнаюся, знання про балет. Через що не сумую. Зате…

Зате я ніколи не телефоную, скажімо, до балетмейстера театру зі словами, наприклад: «днями я паркував свою "ластівку" біля театру, тому прошу в строк до вечора переграти наново другу дію вашої вчорашньої постановки».

Однак самому в царині ЗМІ доводиться регулярно бути в такій ситуації. Бути на місці того умовного балетмейстера.

Ось якщо подумати: з чого наші люди «комплектують» свій вінегрет-мішанину уявлень про роботу ЗМІ та й загалом про свою «персональну антропоцентричність» у цьому світі. Про те, що їм зобов’язані (!) редакції, чому, для чого і з якими результатами позиваються до редакцій.

Звідки наші люди отримують ці уявлення (не назвати ж це знаннями, навіть уривчастими)? В кращому разі, напевно, з якихось мимоволі почутих реплік зі «смажених» новин. А далі – чутки, плітки, коментарі на рівні домогосподарок в соцмережах тощо.

Як ось свіжий сьогоднішній випадок.

– Яке ви мали право печатать мій автомобіль на вашому сайті?
– (?!) Звичайне.

* * *

При цьому, як не дивно, багато людей вважають, що їхня власність (від умовного чихуахуа до кількатонного авто) зобов’язує до чогось КОГОСЬ ІНШОГО. Нонсенс? Реалії.

Це люди з тих, що вважають зобов’язаними їм і навколишніх, і державу, і ще бо зна кого.

Наприклад, людина «завела» пса. Для пристойної людини це – обов'язки: не гадити, поводок з намордником застосовувати, людей і особливо дітей оминати на прогулянках. А особи зі специфічними уявленнями про право і власність вважають, що їхній пес зобов'язує оточуючих остерігатися та уважно дивитися під ноги, особливо навесні, да-с...

Так, знімок на території міста (загальнодоступна відкрита територія на землі громади міста), на думку деяких власників авто, зобов'язує когось перед публікацією в мережі інтернет спитати дозволу власників тих авто, що попалися на фото.

* * *

Мова про публікацію фото незначущої ДТП з комунальним сміттєвозом у дворі на вул. Волковича: «Сміттєвоз знову «порихтував» легковик у Чернігові».

Серед сумбуру та емоційних тез жінки, яка представилася як власник червоного легковика «Logan» СВ3859АМ, такі:

• - «це моя власність і я вам не дозволяла»;
• - «ви навіть номер не закрасили»;
• - «от буду продавати машину, а тут таке»;
• - «я розмову записую»;
• - «не ваше діло, буду продавати чи ні»;
• - «прошу прибрати, щоб до вечора не було»;
• - і банальні погрози позовом до суду.

* * *

Ще не маючи перед очі публікації, довелося сумніватися в деяких твердженнях:

• - «ви брехню написали, що легкова винувата» – не писали такого;
• - «там Волковича, 2Б а не Волковича, 26» – адресу не вказували;
• - «звідки у вас фото» – зазвичай автори чи джерела вказані.

Тобто виявляється, що людина полоще мозки одній редакції сайту «S» через опубліковане на сайті «V», де працює інша редакція.

* * *

І, врешті-решт, незрозуміло в цих ситуаціях вже котрий рік наступне. Людина звертається в приватну організацію. Чужу. Звертається з прагненням змусити витратити якийсь час... на її бажання! І звертається при цьому тоном «Марії Іванівни», котра відчитує перед класною дошкою ледаря-учня другого класу.

Як? Як при цьому можна йти назустріч бажанням цієї окремої особи?

Дивіться також публікації за «Посиланнями до теми» нижче