Хамству в маршрутках Чернігова – понад сто років

Жлобський «сервіс» у маршрутках чернігівських перевізників має вельми давні корені.

Аналогічно і з п’яним водінням. Перше авто в Чернігові належало великому прихильнику вживання алкогольних виробів.

Таким проблемам у Чернігові – понад сто років.

Це, фактично, історично-культурне надбання Чернігова!

Історичну довідку про таке «надбання», нехай йому грець, надають нам Андрій Острянко та Людмила Аскерова – автори роботи «Чернігів у ХІХ – на початку ХХ ст.: формування міського середовища».

У роботі досліджено формування міського середовища Чернігова в той час, зокрема й проаналізовано становлення інфраструктури міста.

З огляду на поважний вік, проблема якості маршруток у Чернігові, очевидно, непереможна.

Та й загалом… Чи багато принципових змін у транспорті Чернігова та Чернігівщини за понад сотню років? Технології змінилася, а люди-то – незмінні.

Міські «маршрутки» XIX-XX століть

Стан пасажирських перевезень у Чернігові на межі XIX-XX століть автори роботи описують наступним чином (цитата).

Невід’ємною частиною повсякденного життя міста був міський транспорт, який являв собою приватні засоби пересування на кінській тязі.

Великих карет у Чернігові у першій половині ХІХ ст. на вулицях було обмаль, натомість переважали легкі екіпажі, брички, якими поміщики діставалися своїх маєтків. Для швидкого пересування вулицями міста жителі користувалися переважно послугами найманих візників.

На початку ХІХ ст. були встановлені спеціальні правила, що контролювали поводження кучерів на дорогах, та були покликані запобігти аваріям [13, ф. 128, оп. 1, спр. 511, арк. 75.].

Існували тоді й правила дорожнього руху. Наприкінці ХІХ ст. щорічно проводили огляд кінських екіпажів [62, с. 133].

Кількість візників у місті постійно зростала. 1861 р. в Чернігові їх налічувалось 20 [50, с. 596]. Станом на 1898 р. в місті було 52 парокінних, 120 однокінних, 78 ломових візників [62, с. 203].

Інколи непросто складались стосунки між пасажирами та візниками: «Бывали случаи издевательства над пассажирами, доводившие обывателей, как говорится, до белого каления. Но что поделаешь? Идти к мировому – единственный выход. Но с кем судиться … с извозчиком? Порядочному человеку, как будто того... неловко… этот ложный стыд обывателя, до некоторой степени, разнуздывал все больше зазнавшихся» [22].

Кермування під «градусом»

Перший водій у Чернігові був не з місцевих і не дурень «накотити» тодішніх алгогольних виробів. Кажучи «поліцейською» мовою, щодо п’яного водіння «факту не зафіксовано». Але… Може не фіксувалося, тому що механізму такого ще не було? Або й, власне, заборони?

Ось про нього:

Перший автомобіль на вулицях Чернігова з’явився в 1906 р. Він являв собою незвичайну конструкцію, що нагадувала двомісний диван, який мав надто високу спинку. Під час руху він неймовірно скрипів та розпускав їдкий запах бензину.

Про власника цього транспорту сучасники згадували: «Владельцем был некий Измайлов, отставной полицмейстер г. Владивостока, толстый старик, с седой бородой, лоснящейся красной физиономией и сизовато-багровым носом, свидетельствовавшим, что обладатель его усердный поклонник Бахуса» [13, ф. Р-1275, оп. 1, спр. 17, арк. 8–15].

Вулицями міста пересувалися автомобілі відомих на той час марок, зокрема автомобілі пасажирські «Форд», «Оппель», «Рено», пасажирський автобус «Бенс» та ін. [13, ф. 127, оп. 14, спр. 4194, арк. 2–5].

З появою на вулицях міста автомобілів збільшилась і кількість дорожньо-транспортних пригод. Часто аварії траплялися внаслідок зустрічі автомобіля та кінного екіпажу.

Маршрутка «Київ–Чернігів» йшла Десною 20 годин

Згідно з роботою істориків, у міжміському сполученні на Чернігівщині, окрім традиційної для XIX століття залізниці, чимала роль належала річковому транспорту.

Так, «маршрутка» на популярному напрямку Чернігів–Київ ішла не дорогами, а річкою Десна. Звісно, не півтори-дві години, як нині, а всі 17-20 годин.

А Ніжин і тоді був залізничним вузлом.

Цитуємо:

Міжміське сполучення розвивалося за допомогою диліжансів та автомобілів, пароплавами по р. Десні та залізницею.

Для міжміського сполучення важливим був річковий транспорт, який надавав можливість швидко та комфортно дістатися до місця призначення. Пароплавне сполучення по р. Десні розпочиналося зазвичай в останніх числах березня і тривало до кінця жовтня або початку листопада.

У другій половині ХІХ – початку ХХ ст. з Чернігова до Києва ходило по два пароплави на день – один вдень, а інший надвечір. В середньому пароплав до Києва за течією йшов 17 годин, а до Чернігова проти течії – 20 годин.

На початку ХІХ ст. через р. Десну городяни переправлялися за допомогою поромів. Такий вид сполучення покращував роботу кур’єрів, державних службовців та ставав у нагоді мешканцям міста. Крім того, для переправи через річки використовували човни [13, ф. 127, оп. 14, спр. 4133, арк. 11–12; ф. 205, оп. 1, спр. 83, арк. 4–6.].

Упродовж майже всього ХІХ ст. Чернігів не був з’єднаний прямим залізничним сполученням з іншими містами, до нього вела лише вузькоколійка, побудована в 1894 р. від станції Крути, що під Ніжином. Діставшись Ніжина, пасажири могли пересісти на прямі потяги до Москви, Києва та інших міст [68, с. 5].

Станція Чернігів знаходилась на лівому березі Десни за 4 км від центру міста, і пасажирів підвозили до неї візники по шосе через міст на Десні [102]. Безпосередньо в місті функціонувала станція, де можна було придбати квитки та здати багаж, вона розташовувалась на Театральній площі (нині сквер біля Красної площі) [13, ф. Р-1275, оп. 1, спр. 17, арк. 8–15].

Завантажити уривок в PDF можна за посиланням:
http://history.org.ua/JournALL/kraj/kraj_2012_3/2.pdf