Мама в 14

Наприкінці зими 2016-го невелике село Переволочна Прилуцького району сколихнула новина: 13-річна восьмикласниця Катя – вагітна.

Бабуся кинулася по лікарях, батько – на пошуки зятя, шукали його поліція й прокуратура. Це 27-річний Володимир Іващенко з села Калюжинці Срібнянського району.

27 серпня минулого року на світ з’явився синьоокий Богданчик.

Майже закінчила школу, майже вийшла заміж

Цього року 15-річна Катя Клочко – випускниця, закінчила 9 клас. Зранку з’їздила шкільним автобусом на лінійку в сусіднє село, за 6 кілометрів. У Переволочній школу закрили, і Катя з двома однокласниками доучувалась в Охіньківській. Відстояла свято – і в Переволочну, до маленького Богданчика, якого залишала на бабусю.

– Як же ти в школу ходила цей рік?

– Восьмий і дев'ятий клас закінчувала екстерном, – пояснює. – їздила тільки контрольні писати. Оце вже екзамени скласти залишилось.

– А де тато малюка?

– Зараз у Києві на роботі. Працює на будівництві в компанії «Моноліт»: місяць там, місяць вдома, – каже Катя. – А ми, поки його нема, в бабусі.

Живе молода сім’я окремо, в селі Калюжинці Срібнянського району. На віру. Для реєстрації шлюбу Каті потрібен паспорт. Щоб отримати його, треба заява одного з батьків. З його паспортом. А з цим проблеми.

Друг чоловіка матері. Заходив у гості

Калюжинці – за 13 кілометрів від Переволочної, в Срібнянському районі. Катя любила сюди приїжджати в гості до матері, яка живе у 29-річного співмешканця Василя Глуханича. До Василя в гості заходив друг Володимир Іващенко.

Володимир родом з Білої Церкви Київської області. Ріс в інтернаті. Рано померла мама, залишила сиротами трьох синів. Вові тоді минув тільки рік. Після інтернату вчився в Сокиринському професійному аграрному ліцеї на маляра-штукатура. Батько хлопця працює в Сокиринцях на хазяїна. Разом почали займатися ремонтами. Володя захотів залишитись у Калюжинцях. Купив хату біля ставка. Як закінчив училище, став їздити на заробітки в Київ.

Коли познайомились, Володі було 26, Каті – 13.

Виростила трьох синів, трьох онуків, дочекалась правнука

В Переволочній з хати у двір гасають підлітки років по 13-14.

– Мої брати, – пояснює Катя. Заходимо. Звичайна сільська хата на одну велику кімнату і кухню. Трохи не прибрано, що й не дивно – стільки дітей. Найменший сидить у бабусі на колінах, смокче компот із пляшечки і спостерігає довкола світло-синіми оченятами. Побачив маму, відклав питво і усміхнувся на весь рот, демонструючи два передніх зубики.

– Зубів уже чотири, – каже мама Катя. – Їсть усе: і борщ, і юшку потовчені. І груддю ще годую. Як тримати за ручки, то вже й ходить. Боді вже дев’ять місяців.

Катерина забирає сина на руки. Богданчик жваво береться досліджувати мої ручку, блокнот, диктофон. При цьому щось діловито агукає.

Катина бабуся по батьку – 64-річна Ольга Клочко.

– Уже поклала малого, наче спить. Аж старші зі школи поприходили. Всьо! – бікається Ольга Миколаївна. – Двоє внуків у нас тут живуть: 14-річні Коля і Валера. Шестикласник Ярослав (внук від старшого сина Володі) в гості приходить – теж постійно тут.

Валера – дитина мого меншого сина, Олександра. Живе тут, як забрали Сашу в тюрму. Внук ще в школу не ходив.

– А мати де ділась?

– Вона так квасила! Саша і в тюрму потрапив тому, що лазили з нею – шукали, що вкрасти, продати та випити. Дали чотири з половиною роки, три відсидів. З тюрми повернувся, розлучився, взяв іншу жінку, в Прилуках. Валерик до них у гості їздить.

Коля і Катя – брат і сестра. Діти сина Василя, йому зараз 39. Мати покинула, як були малими, пішла у Дігтярі до іншого чоловіка. Там теж сина народила і чоловіку залишила. Максимкові зараз років три. А тепер перейшла в Калюжинці, там молодшого знайшла. Все шукає собі лучшу жизнь. Зараз Ірині 34. Я Катю з Колею ростила. Отакими ще, – показує жінка на Богданчика. – Ірина, ще як із Василем жила, дітьми не дуже переймалася.

Вона родом з Козельця. Виховувалась в Яблунівському інтернаті [за Прилуками). їздила в гості в Переволочну, познайомилась з моїм Василем.

У сина тепер інша жінка, нормальна. Живуть в Сухополові. Спільних дітей нема.

Отак і ростила всіх. І на роботу в колгосп ходила. Чоловік, Микола Петрович, шофером робив.

– За які гроші ви їх ростили? Вам щось виплачують?

– За пенсію мою та дідову. Оце тепер хочу над Валеркою опікунство взяти. Може, якусь копійку від держави дадуть.

– А раніше чого не брали?

– Бо це ж потрібно спершу позбавити батьківських прав. Тепер з сільської ради подавали на позбавлення. Оксану, маму Валерину, ніби-то вже. А Сашу – ще ні.

Про вагітність дізналася на УЗД

Катя – сором’язлива і не дуже говірка.

– Ну от, познайомились, скільки зустрічались? Чи зразу любов?

– Може, місяць-два, – червоніє Катя.

У Каті це було перше кохання. Перший хлопець. І перший чоловік.

Близьких подруг у дівчини нема, дружила тільки з хлопцями. В хаті – хлопці, однокласники – хлопці.

– Як зрозуміла, що вагітна?

– Ніяк, – Катя знизує плечима. – Не нудило, не плювала.

– Я сама не добрала нічого, – підтверджує Ольга Миколаївна. – По ній не видно, не поправилась. Я знала, що вони там в Калюжинцях зустрічаються. А тоді вже бачу, щось теє... Питаю: «Катю, ти вагітна?» Вона: «Ні, ні!» А по грудях – ніби так. І живіт наче виріс. Я її до батька в Сухополову.

– Живіт був ледь видний, – не згодна Катя. – Тьотя Таня, батькова жінка, повезла в Прилуцьку лікарню. Зробили УЗД. Кажуть: вже третій місяць вагітності.

Пішли батьку розказувати. Хоча мачуха вже йому по телефону все розповіла. Як приїхали в Сухополову, батько аж назустріч вийшов...

– Думали перервати, – признається бабуся. – У мене варіант був спочатку один: аборт. Ну, хіба я вирощу? А Катя ще ж у восьмому класі...

Але нічого не получилося. Сказали, термін уже великий.

Володимира викликали з роботи, з Києва.

– Виправдовувався перед батьком, дав 6 тисяч гривень. Я хотіла залишити дитину, – згадує Катя.

– Володя – хороший парень, – хвалить зятя Ольга Миколаївна. – Не п’є, тільки по святах. Як що треба, допомагає. Машину діду ремонтував, дрова пиляв.

Ну, не розписані, але живуть же.

«Боляче? Ні, тільки як зашивали»

– На УЗД не побачили, хто буде. Я хотіла дівчинку, а Володя – хлопчика. Жонатим він не був, дітей ще не мав.

Вагітність проходила нормально, без патологій. Було літо, до останнього ще в ставку купалася. Народила в строк.

– Повезла її в районну лікарню на чергову перевірку, – згадує бабуся. – А там подивились, кажуть: залишаємо тут. Катя упиралася, просила, щоб її забрали додому. Я поїхала по одежу. Назавтра привезла, а Катя в іншій палаті, вже з дитям. Народила о 6 ранку. Раніше, коли я народжувала, строго було все, тільки у вікно дивились. А тепер питають: «Хочете правнука побачить?» І привели в палату.

– Ми з Вовою хотіли партнерські пологи, він і флюорографію зробив. Але народжувала сама, він би не велів.

– Як пройшли пологи? Не очікувала, що так болітиме?

– Ні. Взагалі не боліло. Вночі ходила, заснути не могла. Сусідка розбудила медиків. Матка почала одкриватися, а переймів не було. Ставили крапельницю. Води відійшли на кріслі, і перед тим, як дитя вийшло, живіт трохи поболів. Тільки коли розрізи робили і зашивали без анестезії, було боляче. Народився хлопчик: вага 3220, зріст 50 сантиметрів. Помили, зважили й віддали.

Як дитину записати – одиначка, а як виплати отримувати – заміжня

– Чого ж ви досі не розписані?

– Вони спочатку в сільраді розписатись хотіли. Там не взялись. Поїхали до Прилук. У загсі розказали, що однієї довідки про вагітність недостатньо. Треба адвокатів шукати, на суд іти. Вирішили почекати. А якби паспорт узять, то можна й розписуватися, – пояснює бабуся.

– Так зараз же з 14 років пластикові паспорти видають!

– Їй вже 15, але пластиковий Катя отримати не може, бо потрібні заява і паспорт когось із батьків. А Васин документ випрали в стіралці разом зі штанами, в кишені яких він лежав. Тепер треба помінять – а це гроші.

– А в мамки його й не було ніколи, – каже Катя, – вона давно вже пропила.

– Василь паспорт буде відновлювати, коли зарплату дадуть. Влаштувався недавно в якусь фірму в Прилуках, траву косять. А раніше працював на тютюновій фабриці. Переоформити документ коштує 300 гривень, – зітхає Ольга Миколаївна.

Бодя в колясці аж заливається сміхом. Мама Катя грається з малюком.

Дитину записали Клочком Богданом Володимировичем.

– Вова приходив, щоб записати Богданчика на своє прізвище. А в сільраді сказали, що так не можна. Як розпишемось, то поміняють свідоцтво. А поки що Володю записали тільки в графі «батько», – пояснює Катя. – А ім’я Вова придумав.

Виплатили зразу 21 тисячу гривень. І по 2200 гривень давали до чотирьох місяців як матері-одиначці.

А потім приїхала до нас в Калюжинці перевірка з соцслужби і побачили, що в мене чоловік є. Виплати урізали. Тепер отримую 860.

Теща погрожує посадити зятя

Катя каже, Володя не романтик, гарних слів не говорить. Квітів не дарує, зате купує срібні прикраси. Одну з них, обручку, Катя носить на безіменному пальці правої руки. Привіз їй з Києва новий смартфон за три тисячі. Але Богданчик погрався – і нема смартфона.

– З мамкою зараз не спілкуємось. Вона про мене по селу всяку всячину розповідає. Це вже як Бодя народився і я приїхала в Калюжинці, мама додому до нас лаятись приходила. Вову посадити хотіла. Але не заявляла: хто б її, п’яну, слухав, – каже Катя.

– Як вип’є, дзвонить і починає... – додає бабуся. – Батьківства її не позбавляли: ніхто не подавав. Але Катя до мене їздить, а до неї не ходить, і її це злить.

Хата в Калюжницях з документами, Вова там прописаний. Але Катю й сина прописати не може, бо не є власником будинку. Власниця (бабуся) померла, і після її смерті спадок ніхто не оформлював. Хата «повисла в повітрі». Є надія, що через 10 років проживання Вова все-таки автоматично стане її власником. Обробляють три городи, тримали порося.

Після екзамену і «виправних робіт» (так кажуть про ремонт у школі) Катя, можливо, буде подавати документи у ліцей на кухаря. Хоч не дуже рветься заробляти. Хоче бути вдома.

– Кому їсти готуватимеш? Чоловіку?

– Свиням.

– Інша онука, Даша, вивчилася на тракториста, – сміється дідусь Микола Петрович, – бо на кухаря група не набралась, а вчитися хотіла. Але заміж вийшла, вдома сидить, скоро народить, буде такий от самий «трактор», – киває на Бодю.

– Ще діток скільки хочеш?

– Поки одного хватить. Бодя вночі неспокійний дуже. Коли нарешті висплюсь – подумаю.

демографія народжуваність