Вечір перед закриттям Сезону в Молодіжному

Один із вечорів перед закриттям сезону. Сезону сучасної української прози в Молодіжному. На лавці під деревом біля службового входу деревом при службовім вході театру сидить Олексій Биш. Він відпочиває після вистави. Поряд поливає клумбу з зеленої лійки Любов Веселова.

У виставах проекту вони неабияк попрацювали, тож — з ким, як не з ними, говорити про сезон, який минає, мов теплий липневий вечір — під гамір дітей із сусіднього будинку, які бавляться за парканом, і шурхіт листя на вітрі.

Олексій Биш

Сезон української прози - це було для мене несподівано і дуже-дуже цікаво. Художній керівник нашого театру Геннадій Касьянов, - завжди загадка. Будь це двадцять літ тому чи нині. Важливо те, що він намагається збагнути, що відбувається з українською державою, країною культурою, літературою. Бо без літератури будь-який театр не може існувати. Він починається з неї.

У нас ввесь час триває пошук авторів. Але ми, читаючи їхні твори, констатуємо, що вітчизняної драматургії світового рівня поки що замало. А от із прозою - набагато кращі справи. До Іздрика, Ульяненка, Андруховича, Кожелянка долучаються молоді автори, які демонструють дуже гарну школу. Стиль. Це Жадан, Яценко, інші прозаїки.

Вони прийшли в мистецтво і хочуть творчості, так само як і діячі театру. Усюди, і в столиці, і в областях триває пошук нового українського театру. Нових форм творчості. Триває цей пошук і в Чернігівському молодіжному.

Були певні етапи, коли наш театр відкривав іншу літературу, яка тридцять років тому була на часі, була потрібна - це Платонов, Набоков, інші. Нині ми знову прийшли до сучасної української літератури, яка дуже потрібна глядачеві. Прем'єри були в нас аншлагові, гарні, але хотілося б бачити в залі більше патріотів України. Отримати їхню оцінку нашої роботи.

Якщо говорити про перший твір нашого триптиху, "Воццек" Юрка Іздрика, то він дав мені певне розуміння того, що сучасній людині дуже важливо мати свій стрижень, осердя особистості. І щоб він з'явився, слід спочатку розібрати себе, по кістках, провести певну самодеконструкцію і з'єднати знову, за іншим принципом. Так говорить Воццек, який намагається зрозуміти себе у великому просторі. Не тільки в просторі чоловічо-жіночому, родинному, не тільки в дружньому, в суспільному, - а в просторі буття. І це дуже цікава літературна форма. Вона нас наштовхувала на пошук нової театральної форми подання змісту. Складної навіть для нас - тих, хто по-своєму досліджує текст і вчить його напам'ять, - проте надзвичайно цікавої. Мені текст Іздрика довго не відкривався, але я таки потрапив до його простору, майже перед самою прем'єрою. І все стало просто і зрозуміло.

До того ж, слід пам'ятати, що театр - це не розважальний і не виховний центр. Він дає людині інше осмислення того, що вона або пережила, або хоче пережити. Якщо ж людина хоче долучитися до живої думки, чи до книжки, вона, ходячи до театру цю думку смакує. Коли людина не одразу розуміє, у який простір потрапила, але намагається зрозуміти зміст та форму донесення через виставу того чи іншого твору, вона теж із післясмаком іде - з розмов глядачів це знаю - і хоче прочитати твір, відкрити його для себе.

На жаль, такої глядацької аудиторії, як-от та, що в філармонії за клавіром стежить, яку співак має взяти ноту і як він її візьме, в нас замало. Кажуть, що наша публіка бажає комедії, що не завжди сприймає гротеск, або інші складні форми. Такі, як ми бачимо в "Поверненні придурків" за Петром Яценком. Наприклад, коли мене питають, про що ця вистава, я кажу: "Ця вистава - про наше з вами життя. Прийдіть, перегляньте і зрозумієте, чому воно в нас таке".

Будь-який митець шукає і мало не завжди знаходить себе в протилежностях. Поставивши комедію, грубо кажучи, наступного дня годилося б думати про трагедію. Проте глядач у будь-якому тексті, в будь-якому контексті, схильний бачити, перш за все, себе. Чи це "Воццек", чи "Повернення придурків", чи "Вечірній мед". Театр - різний, і у глядача має бути зацікавлення різними формами подання змісту. Навіть якщо йдеться постмодерну "розібраність" людини. Цей мотив ми бачимо і у Іздрика і у Яценка. Проте і Гамлет у Шекспіра - теж "розібраний". Тобто самі смисли, циркулюючи, в різний час набувають різних форм. І люди здатні це вловити й витлумачити. Глядача і актора, певна річ, цікавлять і персонажі в їхній "цілісності". Як головні герої "Повернення придурків", бомжуваті митці, які можуть переродитися в справжніх Творців і які для загалу не перестають бути придурками, так само як для головного героя "Воццека" більшість людей не перестають бути "мудаками".

Під час зустрічі нашого театрального колективу із Петром Яценком, до речі, це дуже позитивна людина, я поставив йому запитання: "А що коли людина просто вдає з себе придурка?" - він відповів: "Тоді така людина двічі придурок". Якщо ж і далі говорити про "Повернення" в контексті "Воццека" - то й тут герої шукають стрижень своєї особистості. Проте знаходять. Як Мула. Він таки "збирається докупи", бо він - сонцедайний. А на сцені його для нас паралельно "збирає" Любов Веселова. До речі, треба мати сміливість акторці - грати чоловічу роль, тим більше, в такій складній постановці.

Любов Веселова

Мені дуже цікаво було працювати над цим образом. Я відштовхувалася від імені. Східного. Відштовхувалася від костюму зі східними мотивами, в якому зручно було працювати. Перш за все, я полюбила свого героя, ми з ним зрослися. Я тепер по-іншому дивлюсь на світ, по-іншому сприймаю безпритульних людей. У більшості з яких колись були родини, було дитинство, але доля склалася так, що вони втратили все. Я їм співчуваю. Мені в просторі тексту було дуже комфортно. Мені там все подобається: і гумор Яценка, і глибина сприймання життя. І герої - Зевс, Перелюб... Там багато чого було намішано. Проте все стало зрозуміло - щойно ми зробили виставу.

Олексій Биш

У мене "Повернення" засоціювалося зі "Сватанням на Гончарівці". Тут у героя теж є мрія, він добра людина, він по-своєму прагне побудувати себе як іншу, кращу людину. Тобто герої "Повернення" - це сучасні, "просунуті" Стецьки.

Любов Веселова

А я сприймаю придурків як зовсім не придурків, а як людей, що живуть не матеріальним, а духовним. Живуть нездійсненними мріями. У них, наприклад, була мрія стрибнути з мосту на авто, через недосконалість світу, і вони це зробили, здійснили й багато інших задумів.

Олексій Биш

До речі, головна думка роману, як на мене, така: існує безліч звичайних, цілком здійсненних мрій. Справдження яких, проте, приносить радість. А люди цього не бачать. Навіщо шукати інших світів, доброго добра. Коли можна просто поїхати на Снов і знайти, відчути себе. Чому ж стільки людей сподівається знайти себе обов'язково в Парижі чи Лас-Вегасі.

З іншого боку, дуже добре, коли є змога розпитати про твір його автора. Для нас був великою подією його приїзд на прем'єру, так само, надзвичайно важливою і цікавою для нас була робота з Юрком Іздриком.

Любов Веселова

Зараз готується перевидання "Повернення", і цей твір буде проілюстровано переробленими фото з нашої вистави. Взагалі, мені цікаво було б спитати Петра Яценка під час наступної зустрічі про те, як пишеться твір, як він зароджується, що автор їсть чи п'є, спить чи не спить, коли працює.

Олексій Биш

Твором "Вечірній мед" ми закрили питання, що піднімалися в попередніх творах. Важливо було зберегти все набуте під час роботи над попередніми творами. Адже на вистави ввесь час приходять інші люди, і головне, щоб вони не були запрограмовані в цей інформаційний час, щоб не було зашореності, однозначності, чорно-білих висновків. Щоб питання ностальгії було на часі завжди. Ностальгії за втраченим, за всім, що не відбулося з Україною раніше, розуміння того, чому це не відбулося тоді. Як-от незалежність, про яку герої Москальця мріяли наприкінці 70-тих - на початку 80-тих. Але їх не чули. І це була їхня здійсненна мрія. Герої цих трьох творів - мовби сталкери Тарковського, бо за ними йдуть інші люди, швидше відчувши, ніж почувши те, про що їм кричали. І вони йдуть по здійснення їхніх мрій, навіть достеменно не знаючи, про що ж насправді вони мріють.

У творі "Вечірній мед" мені довелося грати кількох таких героїв. Роль, яку граєш, треба любити, або полюбити, інакше не варто виходити на сцену. Для мене все, про що йдеться у творі, стало справді близьким. Як і люди, про яких ідеться. Це постаті. Кажуть, що важливо в житті мати таких людей, для яких було б не соромно пиво носити. І не важливо, чи це є майстер у акторській чи режисерській справі, головне щоб це був Майстер у житті. І чимало героїв Костя Москальця - саме такі. Про деякі речі хотілося б поспілкуватися з ним про те, яке для нього, на зараз, перше надзавдання, чому він замкнувся у своїй Келії чайної троянди і я хотів би це почути і відчути. Як відчуваю за його творами, що він - мудра людина.

Темніє... Ось із театру вийшов Євген Сидоренко. Він долучається до розмови про те, чим саме акторам цікавий "Вечірній мед".

"Вечірній мед" мені, як молодому акторові, був цікавий тим, що там було оригінальне пластичне вирішення. Була цікава робота з балетмейстером. А ще - тим, що Костянтин Москалець - мій земляк. Я сам родом із Талалаївки, а він - з Бахмача. Він свій. Я зрозумів його. Я знаю, що таке - сидіти в тих краях біля вогню. Тому що Талалаївка, Бахмач, Ічня, Варва - це все наша земля. Навіть такий підтекст ввесь час був - від початкового, "застільного" періоду - і до прем'єри: "Це про мою землю йдеться". Я сказав собі: "А буду-бо я існувати в цій атмосфері рідної землі". Напевне - це головне, що мусить бути для мене як для актора.

Олексій Биш

Додам іще про "сталкерів". Я шукав і знаходив їх і серед режисерів, серед людей інших професій. Шкодую, що свого часу не познайомився з Олесем Ульяненком, хоч він кілька разів був у Чернігові, спілкувався з Олександром Норовим. Таких людей хочеться, щоби було більше. Відкритих, яким нема за що ховатися. Людей, які чесно роблять свою справу. І було би добре, якби таких людей приходило більше до нашого театру і сезон української прози колись повторився. Адже це був хороший іспит і для нас, і для глядача. І я так гадаю, що ми його склали...

Поки говорили, майже всі співробітники театру вже порозходилися додому. Час і нам. Зараз замикатимуть хвіртку. У вікні на другому поверсі гасне світло... Такий-от був один із вечорів напередодні закриття сезону. Сезону сучасної української прози.