Вечір сучасної української поезії: від лірики до гімну

Викладач української мови з ЧДІЕУ к.пед.н.,доц. Борисенко В.В. та студенти групи БО – 141 організували днями вечір сучасної української поезії.

На цікавому заході були присутні студенти різних факультетів та викладачі.

Елегійний настрій підтримували поезії різних жанрів : бардівська , інтимна , фронтова .

Повідомляє представник інституту.

Серед кращих винаходів людства поезія займає почесне місце. Скільки століть люди намагаються розумом пояснити чудо поезії! Чому вірші здатні чарувати, підбадьорювати, надихати на подальшу боротьбу? Або, навпаки, заспокоювати, зцілювати душу. Як вдається поетам так глибоко проникати в людські почуття? Так ніжно розповідати про кохання та гостро — про ненависть та ревнощі?

Дотепер немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія залишається загадкою.

Студенти й викладачі із захопленням сприйняли бардівські пісні у виконанні студента 2 курсу факультету   ‘’ Туризм’’ Панченка Романа та студентки 1 курсу обліково – економічного факультету Аліни Савченко.

Авторська пісня  - це крик душі поета, його почуття і його біль, вона не призначена для популярності або заробляння грошей на естраді, вона перш за все звернення до людей, пошук істини, спроба донести своє сприйняття світу до свідомості слухача.

Зрозумілою, актуальною для всіх присутніх була романтична  частина свята, оскільки кохання приходить раптово і несподівано, коли у шаленому галопі час раптом зупиняється, коли в калюжах повсякденного життя відбиваються промені невловимої, тріпотливої радості, коли душа спалахує

іскорками мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти.

Спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і скамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю.

Пройнятою болем, співпереживанням, іноді навіть відчаєм була 3 частина вечора, адже говорилося про сучасних героїв, які йшли до кінця, несучи в серцях любов до своєї країни. Вони були впевнені у її великому майбутньому, вони подали нам приклад. Вони - наша гордість та слава.

- Я йду на смерть, а ти не плач за мною,

Я йду, щоб ти не бачила війни.

Якщо помру, згадай мене сльозою,

І я прийду... в твої щасливі сни...

- Не йди, прошу, побудь іще, благаю...

І вже немає сили підвестись...

Чи ще хоч раз побачу?

- Я не знаю...

Поезія проймала до глибини душі кожного з присутніх. І сльози на очах студентів і викладачів були доказом того. Усе має свій початок і кінець, не був винятком і цей прекрасний вечір, який завершився дружнім виконанням  Гімну України.