Хто плюнув в душу науковцю Лаєвському?

Відповідь діячам культури Росії, які підтримали агресію Путіна в Україні.

Автор директор Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського.

Зневажені та вже не колеги!

З огидою прочитав підлабузницьку підтримку військовій агресії російської федерації проти Суверенної України, колись шанованих і мною, і багатьма українцями діячів радянської, а згодом російської культури.

У той самий час, коли Українська інтелігенція відкритими листами та зверненнями закликає росіян до діалогу, до миру, до шанування підвалин міжнародного права, ви, вкупі з іншими оспівувачами війни, у переддень вирішення долі Українського Народу Криму благословляєте військове вторгнення на нашу землю. Невже ваші музи в угоду злочинним амбіціям вашої влади замовкнуть, даючи слово путінським гарматам?

Бажаючи спільного майбутнього нашим народам та культурам, ви тим самим підтверджуєте їхню відмінність. Так, ми різні, хоча б у тому, що Український Народ жодним чином не зазіхав на суверенітет російського народу, на його мову та культуру. Вже тепер це спільне майбутнє оплітається колючим дротом та мінується.

У всі часи російська інтелігенція, як провідник вільнодумства переслідувалася державним репресивним апаратом. Хтось похитнувся і став заспівувачам страшної сталінської тиранії, хтось, з гордо піднятою головою зійшов на ешафот, а хтось – промовчав. І у вас був вибір. І ви його зробили!

Тепер можете покласти у свої калити по тридцять срібників-рублів і пишатися тим, що встигли підтримати знущання над беззбройними льотчиками, які під бойовим та державним прапорами, співаючи Гімн України, пішли на постріли ваших вояків, що, як терористи, поховали свою честь та гідність, свої погони та обличчя. Ви встигли підтримати захоплення військового шпиталю, де в реанімації хворі пенсіонери мусили чекати свого лікаря.

Встигли разом із не признаними, навіть, путіним російськими вояками викинути на вулицю родини прикордонників, поки їхні чоловіки захищали свою заставу. Долучилися до викрадення журналістів та їхнього страждання. Упевнений, що у церкві ви згадаєте й благословення вашого патріарха кирила, який вважає терористів – миротворцями. Готуючись до отримання державних нагород за свою підтримку, ви встигнете ще багато чого досягти на шляху ганьби звання діяча культури. Бог вам суддя.

Не занурюючись глибоко в історію нагадаю, що в 1918 році військова агресія більшовицької росії вже топила в крові Незалежну Народну Українську Республіку. Тих, хто вцілів і думав інакше, ніж вимагав керманич вашої держави, перетер на порох молох Соловків та ГУЛАГУ. Тих, хто просто вижив швиргонули із домівок і голими відправили до Північного Казахстану та Сибіру. А щоб мало не здалося, то українське село поморили Голодомором. Немає потреби нагадувати освіченим діячам про звинувачення цілого народу Кримських Татар із подальшим їхнім винищенням шляхом депортації на вже «обжиті» українцями широкі простори, практично непридатні для життя.

Й досі дивує упереджене та вперте небажання російського суспільства зрозуміти боротьбу за Незалежність України воїнів Української Повстанської Армії, через що всіх нас ви називаєте Бандерівцями. Легко на росії забувається та сором’язливо замовчується суто російське явище – Локотська республіка та РОА з російським генералом власовим, російським триколором та суто російським звірячим озлобленням до всього іншого, насамперед, до Українського. Дивно спостерігати, як у вас на росії, покоління, що виросли за радянської доби із імперською помпою перепоховали рештки білогвардійського генерала денікіна, який вогнем та мечем пройшов 1919 року Україною та чимало й російської крові пролив. І це на тлі російських повчань Українцям, хто в нас може бути Героєм, а хто ні.

Серед десятків тисяч музейників, які, принаймні промовчали, в авангарді із запаленими серцями директори музеїв, тісно пов’язаних з Україною та Українськими Музеями. Навіть не буду гадати звідки взявся такий патріотичний прояв, всяк має право на свою думку. Але порожньо і гидко стало після того, як прочитав чотири речення, що змінили мій всесвіт культурного і музейного братерства.

Упевнений, що ви неодноразово бували в Україні. Якщо у ваших душах залишилася хоча б краплина здорового глузду, приїдьте до Києва або Львова, Дніпропетровська чи Одеси, зрештою, у мій рідний Чернігів. Пройдіть вулицями наших міст. Зазирніть в очі українцям та відчуйте – чи хочуть вони вашої війни. В наших душах немає агресії, але вашим невідомим солдатам путіна вдасться запалити в них вогонь праведного гніву.

Нещодавно російський міністр культури заявив, що у росіян одна зайва хромосома. Звісно, що йому видніше, але це багато що пояснює. Уся провина України з точки зору путіна та його оточення полягає в тому, що Українці хочуть бути вільними у своїй країні та не хочуть більше жити у вашій комуналці, де верховодить російське хамство.

Я не буду вас ні про що просити. Хочу лишень, щоб ви задумались про те, що відтепер стали співучасниками злочину перед людством. Я хочу, щоб ви задумалися над тим, як будете дивитися в очі Матерям, чиї сини завтра почнуть вбивати моїх братів та сестер. Я хочу, щоб задумалися над тим, що скажете тим Матерям, чиїх синів після завтра почнуть повертати з України у гробах. Знайдіть для себе відповідь на запитання кому та навіщо потрібна та військова агресія, яку ви підтримали.

Я не буду закликати вас схаменутися та відкликати свої підписи під цим соромом. Я не впевнений, що хтось із вас, взагалі, прочитає цього листа. Просто знайте, ви плюнули мені в душу. Тепер в Україні на одного вашого прихильника стало менше. І руку вашу я не потисну, навіть не постягуйте. Просто пам’ятайте, що наша Українська справа справедлива і перемога, зрештою, буде за Україною та її Народом.

P.S. Переведу на русский язык это обращение, поскольку уверен, что в своем невежестве, большинство деятелей российской культуры знает только один язык и пытается его навязать всем.

P.S.S. Ні не буду перекладати. Як писав Тарас Шевченко «Учітесь! Читайте! І чужого научайтесь…»

Якщо комусь стане духу відповісти, то нехай з адміністрації вашого путіна пишуть директору Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського, президенту Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ).