Міста янголів - на фотографіях дівчини з Ніжина (фото)

Більше 600 тисяч життів українців забрав "мирний атом" Чорнобильської катастрофи. Ця страшна цифра, яка ховає в собі два міста рівня Чернігова, не враховує ненароджених і тих з 30-кілометрової зони відчудження, хто назавжди поховав для себе свої рідні домівки.

Між тим, на колись залюднені і пограбовані мародерами квартали Прип'яті наступає природа, не лишаючи зведеним в угарі соцзмагань "панелькам" жодних шансів.

Місто Прип'ять нагадує живі і мертві декорації науково-популярного фільму каналу Діскавері на тему "Що б було з планетою, якби людство зникло".

Мало хто із сучасників згадує у повсякденному житті ту страшну аварію взагалі і покинуте місто зокрема. Але це конкретне місце на мапі країни, яке притягує до себе відважних молодих людей, які народилися вже після кататрофи.

Одна з таких відважних - 19-річна учениця Ніжинського училища культури Настя Разумова, яка відважилася поблукати з фотоапаратом містами-примарами Чорнобилем і Припяттю. Фотовиставка її робіт "Назва є, а міста вже немає" відкрилася 26 квітня у Ніжинському краєзнавчому музеї імені Спаського.

- Минулого року у мене випала нагода поїхати в Чорнобиль і Прип'ять. Це була моя мрія, бо я не уявляла, як місто може бути порожнім і залишеним.

У фотографії я не професіонал. Це моє хобі, - каже Настя.

Рішення про поїздку до зони далося непросто, дівчина приймала його протягом цілого року. На думку Насті, є багато досвідчених фотографів. Але бажання подивитися на власні очі через об'єктив фотокамери на наслідки події, що змінили хід історії в масштабах планети, таки перемогло:

- Фотографії - це мої відчуття і моє бачення, якими я вирішила поділитися. Хочу, щоб ці фотографії побачили якомога більше людей і зробили з них свої висновки.

Чорнобиль для Насті запам'ятався як місто меморіалів, в якому на відміну від Прип'яті живуть люди:

- Чорнобильці підійшли до свого міста з душею, і це не могло не вразити. А в Прип'яті я ходила в такому стані, коли не розумієш, де це і що це. Вже майже рік аналізую ту подорож і побачене. Вважаю, що років за 5 від цього міста нічого не залишиться. П'ятиповерхівки так заросли, що до них вже не пробратися.

Ми роздруковували карту Прип'яті, але вон нам не допомогла. Коли ми стали в центрі міста, то зрозуміли, що всі вулиці однакові. Вулиця - це така собі малесенька стежечка, якою ти ходиш і можеш лише здогадуватися, де ти знаходишся. Ми там були не більше трьох годин через радіацію. Батьки і так на мене кричали, виступаючи проти цієї поїздки, - ділиться враженнями Настя.

Її найулюбленіша робота називається "Я прийшла у час твого смутку" з 16-поверхівкою:

- Найсильніші враження і мурахи по шкірі, коли ти піднімаєшся сходами цієї багатоповерхівки, а біля квартир всюди лежать квіти. Квартири розграбовані і розбиті. Від цих вражень я довго відходила. Коли йду по Ніжину і дивлюся на вікна будинків, з них на мене просто кричать усі ті спомини. Це дуже важко.

Настя розповіла про ідею внесення таких екскурсій у програму старших класів як прикладу того, до чого може призвести халатність "володарів природи". На презентації виставки ті жахливі квітневі дні 1986 року згадав завідуючий історичним відділом ніжинського краєзнавчого музею Віктор Ємельянов:

- На той час я був заступником керівника Ніжинського мобілізаційного пункту. Коли нас зібрали по бойовій тривозі, ми ще не зовсім чітко тоді уявляли, що відбувається навколо нас. Але коли відкрили конверти з червоною смужкою (такий вигляд мали повістки у випадку оголошення війни), почалася справжня мобілізація.

Більшість людей все-таки розуміло суть подій, бо були знайомі із службою у ракетних військах стратегічного призначення і знало, що таке мирний атом. При цьому на моїй пам'яті лише двоє людей відмовилися мобілізуватися. Вони потім сіли у тюрму і відсиділи по 5 років кожний. Потім було ще 2 найважчих мобілізації і не було жодної відмови.

Віктор Ємельянов згадав чорнобильців, яких вже немає серед живих, про рудий ліс, про радіацію і гіганські вишні, які того далекого 1986-го майже ніхто не наважився їсти. Лічильники тоді належним чином не працювали, бо зашкалювали.

- На моєму знайомому було 25 рентгенів. Тоді це був стандарт, але ніхто не скаржився. У когось було 22 діагнози, у когось - 25. Можете уявити, що витримали ці люди? І коли чорнобильців зараз починають ображати, знімати з них доплати, я просто дивуюся. Бо батьки і диди наші захистили нас під час Вітчизняної війни, а чорнобильці закрили нас від атома. І заощаджувати на їхньому здоров'ї безбожно. Той, хто це робить, буде покараний Богом і людьми. Якби не вони, України б не було, - зазначив завідуючий історичним відділом музею.

Під час урочистого відкриття фотовиставки директор Ніжинського історичного музею імені Спаського Генадій Назаренко презентував присутнім книгу пам'яті. В ній - імена усіх ніжинських героїв-чорнобильців, яких вже немає з нами. Ця книга - данина їх памяті і шана 77-ми ніжинським вдовам, чоловіки яких без перебільшення врятували світ.

Теплі слова на адресу авторки фотовиставки сказав і її викладач - вчитель училища культури Василь Швець. Він назвав Настю дуже скромною дівчиною, яка має багато творчих планів. Один з них - зняти фільм про Чорнобиль, але це вже окрема історія.

У фоторепортажі ми не подаємо роботи Насті, бо вважаємо, що фотовиставку варто відвідати. Зробити це просто, сівши у один з вихідних днів на ніжинську електричку.

Музей знаходиться в центрі Ніжина біля площі одразу за приміщенням міської ради.