Наші Герої. Через минуле у майбутнє

«Одна Україна – одна історія»

Саме на такий банер виходять екскурсанти з музейних залів-«теплушок» меморіалу Героїв Крут.

Історія то одна (чого, правда, не побачиш з нових «табачних» підручників), а от герої цієї історії – різні. І це добре проілюстровано експонатами музейного комплексу.

Наші юні Герої під синьо-жовтими прапорами із тризубами на кашкетах стояли насмерть під Крутами, вгризаючись в мерзлу, але рідну, свою землю. Їхні герої під проводом муравйових, примакових, антонових, коцюбинських із зірками та червоними стрічками сунули з-півночі, добиваючи багнетами поранених студентів. Українська мова у захопленому Києві звучала як смертельний вирок. Більшовицькі зайди, ледь не поставили до стінки свого побратима, місцевого більшовика Подвойського, який, окрилений гаслами інтернаціоналізму мав необережність спілкуватися українською.

Пізніше, приспавши сусідів гаслами соціальної справедливості, московські вожді намагалися підкорити і Польщу, але польські селяни і робітники жорстко вказали на двері непрошеним братам-будьоновцям.

 Їхні герої у тридцятих морили голодом наших дідів і матерів. У сорокових їхні герої шматували гранатами наших героїв у карпатських криївках. У п’ятдесятих - шістдесятих-сімдесятих-вісімдесятих їхні герої гнобили наших героїв по «психушках» і на засланнях. Сьогодні їхні містечкові суди визначають за нас, кому бути нашими героями. Їхні прокурори з ТРИЗУБАМИ у кокардах, дають команду «Фас!» на учасників патріотичного «ТРИЗУБУ». Більшого маразму годі й уявити.

Їхнім героям і до сьогодні стоять погруддя і монументи на центральних площах і алеях більшості українських міст. Імена їхніх героїв до сьогодні носять проспекти і вулиці. Спроби якось врівноважити ситуацію з історичною справедливістю за словами влади, «не знаходять підтримки у народу». Тому і з’являється військовий ліцей імені Героїв Крут у Львові, а у Ніжині та Чернігові спроби вшанувати пам'ять загиблих на чернігівській землі безрезультативна. Це й не дивно – владарюють ідеологічні нащадки і послідовники тих революційних загонів.

Уголос про це не говориться, бо ситуація якась для них непевна – начебто з соціалізмом і комунізмом покінчено. На дворі чистої води капіталізм і демократія, жодних ознак диктатури пролетаріату, окрім, хіба що, близької серцю топоніміки і монументальних скульптур минулого століття. Вони сидять під тризубами і синьо-жовтими прапорами. Відповідно намагаються дотримуватися і нових, до кінця незрозумілих їм, ритуалів. Але постійне перебування у такому стані не минає безслідно, рано чи пізно психічна роздвоєність призводить до емоційних вибухів назовні.

Це лише одеський даішник, чи то після неприємностей на службі, чи то домашніх проблем, висловився не стримавшись відверто і чесно. Принциповість треба вітати! Насправді він озвучив те, що у багатьох у головах, а в «теплих» компаніях і на язиках.

Хіба не відомо ставлення одеського ж міського голови, регіонала, до української мови? Будучи державним службовцем він принципово ігнорував її за «помаранчевих», а тепер і поготів. Навіть видав з цієї тематики програмовий маніфест.

Українська мова на службі, в ефірах – це для них душевний дискомфорт і якась незрозуміла недоречність. Кілька хвилин перед телекамерами – ще може бути, але й то не завжди. Їм складно психологічно ототожнювати себе із справжніми українськими героями, для яких поняття «рідна земля», «мова» були визначальними.

Нема нічого дивного, що печерна брутальність «вєлікім і могучім» прозвучала саме з одеським колоритом. Не дивно, бо саме в Одесі і до сьогодні незнайдений вбивця із середовища промосковської «Антіфи», яка перебуває під заступництвом офіційно зареєстрованої в країні партії «Родіна».

На День Соборності прем’єр - «зємлємєр» залізним голосом обіцяв покінчити із націоналізмом і чомусь тут же і фашизмом, а за тиждень покладає вінок до могили загиблих під Крутами студентів, яких інтернаціоналісти під спів «Інтернаціонала» пораненими і добивали. Стан шизофренії поглиблюється…

Тележурналісти центральних каналів, за виключенням хіба, що «5»-го, «постаралися» на всі сто, відпрацьовуючи редакційне завдання: якомога більше крутянських снігів, ну і кілька десятків учасників біля монументу. Тому спробуємо надолужити.

Збільшити

Десятки автобусів і автомобілів з різних куточків країни

Збільшити

За двадцять років цим переїздом за покликом серця пройшли тисячі і тисячі… У разі чого, трьомастами не обмежиться.

Збільшити

Збільшити

Під єврокамуфляжами прилуцького полку козацькі серця.

Збільшити

Потяги у вічність на крутянському пероні

Збільшити

Збільшити

Пасажирів теж не бракує

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Для байкера і сніг не перешкода, якщо серце кличе під Крути

Збільшити

Збільшити

Що попереду в тебе, Вкраїно!?

Збільшити

Ці хлопці точно вже не схиблять

Збільшити

Наш паротяг вперед летить…

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Ці хлопці не дадуть пропасти.