Десна розлилася... посеред Чернігова

Красуня-річка, що синьою стрічкою оповила Чернігів, ніби перенеслася якимось незбагненним чином у центр міста і вийшла з берегів.

При цьому не могло бути кращих декорацій, аніж старі розкішні дерева у скверику біля музичного фонтану, серед яких актори Чернігівського обласного молодіжного театру спільно з артистами обласного філармонійного центру творчо прочитали автобіографічний твір свого славетного земляка Олександра Довженка.

Під час весняної повені, коли "вся парахвія на стріхах, а в хатах соми плавають", малий Сашко (молодий актор Євген Сидоренко) разом із батьком (заслужений артист України Олексій Биш) стоять на ослоні, який бачиться глядачам справжнісіньким човном серед розбурханої стихії.

Услід за весною приходить буйне поліське літо. І сінокіс з піснями та розмовами біля вогнища, і мудра філософія простого селянського люду, і радість від того, що на городі усе "проізростає". От саме тут у дійство стрімко вривається прудка, запальна, колоритна прабаба Марусина (неповторна виконавиця характерних ролей Юлія Матросова), яка "проклинала все, що попадалось їй на очі".

Треба було чути той щирий глядацький сміх і ті оплески, які дісталися пащекуватій бабі, що, за Довженком, "хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтіла вся од хрестів". Як шкода було припалого до землі поверженого з небес за любов до моркви маленького ангела, який здригався від гучних прокльонів, коли був спійманий на гарячому...

Колись малий Сашко навіть не уявляв, наскільки ті бабині пророцтва смішні й мізерні у порівнянні з тим, що насправді приготувала йому доля... Та у велику дорогу дорослого життя, з усіма її корчами і тернами, він мудро візьме із собою незабутню річку свого дитинства і лічитиме в ній зорі на перекинутому небі.

Вистава закінчилася, Десна повернулася у звичне русло, ніч спустила темну завісу.

Глядачі дякували акторам за подароване свято і особливо постановнику того мальовничого дійства - Олексію Бишу. Актори вклонялися глядачам, без емоційного і духовного зв'язку з якими не сталося б дива. І окремо – Олександру Довженку, завдяки якому всі ми усвідомлюємо "щастя бачити зорі навіть у буденних калюжах".