Від минулого до сьогодення. П’ятницька церква

Поруч з обласним українським академічним музично-драматичним театром ім. Т.Г.Шевченка на чатах сивої минувшини, в обрамленні плакучих верб і білокорих беріз, застигла визначна пам'ятка архітектури кінця ХII – початку ХIII століття – П'ятницька церква.

Вона була так названа на честь Параскеви П’ятниці, котра сприяла розширенню торгівлі в місті.

Зараз важко сказати, кому належить цей диво-витвір, хоч більшість вчених-дослідників старовини схильні вважати: творцем церкви був давньоруський зодчий Петро Милонег, а зводили її посадські люди. Вона увібрала в собі найновіші риси архітектурного стилю, який сформувався того часу на території Київської Русі. Архітектоніці П’ятницької церкви притаманні лаконізм і чіткість, простота і динамізм.

За своєю будовою вона співзвучна всесвітньовідомому твору давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». Обидві пам’ятки – архітектури і літератури – пронизує один мотив – заклик князів і народів до єднання.

У жовтні 1239 року під час монголо-татарської навали храм Параскеви П’ятниці служив захисним редутом.

На жаль, літописи не донесли відомості про будівельні роботи, які велися протягом наступних чотирьох століть. Збереглися документи, які свідчать що в 1640 році було перекрито дах. У ХVII сторіччі при П’ятницькій церкві збудували дівочий монастир. У 1750 році під час великої пожежі всі дерев’яні споруди – огорожа і келії згоріли. У дев’яностих роках XVII сторіччя на східному і західному фасадах була проведена реконструкція, після чого споруда набрала вигляду семибанного храму з великими барочними фронтонами.

На початку ХIХ століття за проектом архітектора А.Карташевського на захід від церкви збудували ротонду-дзвіницю, яку у 1963 році розібрали, у 1820-х роках було зведено кам’яний мур, в якому розташувалися невеликі торгові приміщення.

Своєрідність П’ятницької церкви в тому – зазначає чернігівський архітектор Андрій Карнабед, - що головна увага в декоративній обробці зосереджена на зовнішньому вигляді – фасадах від чого будова вийшла дуже красиво оздоблена, на відміну від строгих фасадів інших храмів.

Давньоруські майстри чудово вміли використовувати декоративні можливості цегли, яка застосовується то у вигляді меандрового поясу, то у вигляді зигзагоподібного орнаменту. Оригінальним елементом на фасадах є і зворотні арки. Великого декоративного ефекту надає обробка площини стін чергуванням рядків цегли з широкими смугами світло-рожевого розчину.

Німецько-фашистські загарбники цинічно заявили на весь світ, мовляв, пам’ятки мистецтва на окупованих територіях на північному фронті не мають історичної цінності і підлягають знищенню. Лиха доля спіткала і визначну пам’ятку архітектури ХII століття.

Після війни протягом 1943-1945 рр. П’ятницька церква була законсервована. У 1955 році під керівництвом видатного радянського архітектора-рестовратора П.Д. Барановського спеціалісти розпочали основні роботи по відбудові церкви, які закінчили у 1962 році.

З 1972 року П’ятницька церква функціонувала як музей, а тільки в роки незалежності її повернуто віруючим.

Цікаву характеристику стародавній пам’ятці архітектури дає український радянський мистецтвознавець Г.Н. Логвін: «У плані – тринавна (8,2Х12,5 м) триапсидна, з чотирма опорними стовпами, які несуть на собі систему склепінь і одну баню.

Апсиди значно знижені і слабо виступають з основного об’єму, завдяки цьому храм сприймається як дивовижний стовп-башта. Фасади оформлені багатопрофільованими пучковими пілястрами, плоскими нішами та пояском сітчатого ромбовидного орнаменту з цегли. Інтер’єр церкви відзначається висотно розкритим внутрішнім простором».

До 1786 року П’ятницька церква була головною храмовою спорудою однойменного монастиря. Час заснування його невідомий. У ХVII – XVIII ст. існував як дівочий.

Під час народного повстання 1668 року зазнав пошкоджень, відбудували на кошти чернігівського полковника Василя Дуніна-Барковського. Значних втрат зазнав під час пожежі 1750 року.

До складу монастиря входила П’ятницька церква, дзвіниця з храмом Прокопія, трапезна, келії з храмом Іоанна Предтечі. Монастир був обнесений дерев’яною огорожею. Закрили монастир у 1786 році.