Будинки культури в Україні працюють невідомо для чого

Про те, що будинки культури в райцентрах і селах України треба наповнити справжнім життям та цікавими заходами йшла мова під час зустрічі чернігівських журналістів з керівником Інституту соціокультурного менеджменту Львом Абрамовим.

Зазначена організація реалізує загально національний проект «Спільний шлях у майбутнє». Кошти (близько 145 тис. доларів) виділили закордонні фонди.

У рамках проекту вже проведене дослідження на тему «Діяльність будинків культури по задоволенню потреб територіальних громад» (воно пройшло в тому числі і на Чернігівщині).

Було виявлено, що в переважній більшості випадків будинки культури працюють «задля галочки» та не задовольняють потреби жителів. Керівники клубів нині вважають, що головне завдання цих закладів – художня самодіяльність та розважальні заходи для молоді.

І це не дивно, адже за радянських часів будинки культури в регіонах були лише ланкою ідеологічної структури. На сьогодні цю функцію вони виконувати припинили. В результаті кількість будинків культури невпинно скорочується і постає питання про доцільність їх подальшого існування. Ті ж заклади, які поки що функціонують, фінансуються за остаточним принципом, часто знаходяться у жахливому напівзруйнованому стані.

- Одна з відповідей на запитання, чому будинки культури стали не потрібними, може бути такою: суспільство змінюється, у нього нові потреби, а ці заклади перестали їх задовольняти, - вважає Лев Абрамов. - В нашій країні діють більш ніж 44 тисячі клубів та будинків культури. Це величезний потенціал, який сьогодні використовується не ефективно! Колись держава витратила мільйони рублів на їх побудову та утримання, а нині ми їх втрачаємо.

На думку учасників зустрічі, аби заклади культури задовольняли потреби жителів, вони мають використовувати нові соціальні технології, працювати як центри підтримки місцевих ініціатив, як місця для спілкування.

Люди можуть в них збиратися для того, аби шукати та пропонувати рішення для вирішення соціальних проблем територіальної громади, проблем локального рівня. Так, як це нині відбувається, наприклад, у Польщі. Поширення цього досвіду – наступний етап реалізації проекту «Спільний шлях у майбутнє».