Дитячому ансамблю бандуристів «Соколики» - 20 років

«Соколики» - зразковий дитячий ансамбль Палацу культури художньої творчості дітей, юнацтва та молоді у Чернігові.

На його рахунку перемоги у багатьох міжнародних та всеукраїнських конкурсах. Керівник – Валентина Іваненко, чарівна жінка, заслужений працівник культури України. Про діяльність ансамблю вона повідала в інтерв’ю.

- Валентино Володимирівно, розкажіть, будь-ласка, про історію створення дитячого ансамблю бандуристів «Соколики»?

- У 1974 році я почала працювати у Чернігівській музичній школі № 1 імені С. В. Вільконського. Тоді на бандурі грали лише дівчата. У мене була капела бандуристів, з якими ми часто виступали, їздили на різні конкурси. Але так Бог дав, що у 1990 році видатний кобзар Чернігова, лауреат Шевченківської премії Василь Нечепа привів до мене свого сина, і захотів, щоб дитина навчилася грати на бандурі, а оскільки одному хлопчику тут сумно, то взяли ще трьох його однокласників із 12 школи - з цього і почалися «Соколики». На цей час ми маємо до тридцяти хлопців кожен рік.

- У цьому році у вас ювілей, 20 років, то як ви плануєте його відзначити?

- Ми готуємо великий урочистий ювілейний концерт. Там будуть виступати: молодша група (6-9 років), середня група ( до12 років), старша група ( до 16 років). Є твори, які гратимуть весь колектив бандуристів, а є – кожна група окремо. До речі, учні в мене часто запитують: «А що нам за це буде?», бо вони звикли, що там грамоту дадуть, там пригостять чимось… А я їм кажу, що найдорожчий подарунок – це бурхливі оплески. Також готуються запрошення, афіши, бо ми чекаємо багато гостей. Приїде голова національної спілки Кобзарів України Ясипович В. М., професор Баштан С. В. з національної академії мистецтв, з Києва повинні приїхати кобзарі, які знають і люблять нас, чекаємо велику делегацію у складі сорока чоловік зі Львова, делегацію з Рівно і Миколаїва.

- Оскільки колектив ансамблю складається з одних хлопців, то чи не траплялися у вас під час гастролів якісь курйозні випадки?

- О так, за хлопцями потрібно око да й око і вдень і вночі… То руку прищимлять один одному, то спати не хочуть, граються, то вранці не розбудиш, а тут конкурс… Їх матері розповідають, що той не їсть гречки, той рису, той ще чогось, а я вам скаже так, у нас всі все їдять!

Було й таке, що вони в готелі з телевізорів антени познімали і гралися у козаків із шаблями, то добре, що хоч ніхто не бачив. Але ми їх виховуємо. Робимо з них не тільки великих музикантів, а і справжніх інтелігентів.

- Валентино Володимирівно, а чи проводите ви з ансамблем позакласний час?

- Хоч у нас завжди мало часу, та перебуваючи в іншому місті, ми завжди намагаємося провести екскурсію містом, щоб у них лишилося якесь уявлення. Найбільше їм сподобався Івано-Франківськ, Львівський театр, Личаківське кладовище, Київські краєвиди. Також часто відвідуємо різні музеї, виставки.

- Мені відомо, що дитячий ансамбль «Соколики» є лауреатом І премії ІІІ міжнародного фестивалю дитячої творчості «Золота бджілка» у Білорусі 2004 року, то чи плануєте ви ще виїзди за кордон з концертною програмою?

- Про «Золоту бджілку» можна говорити багато, бо це був конкурс під патронатом президента Лукашенка. Так як зустрічає Білорусь, рідко яка країна зустрічає. Яка чистота, харчування, басейни, фонтани! Мало того, коли ми приїхали, нас зустрів лікар, який оглянув кожну дитинку. Ми тоді гарно відпочили, ще й І місце зайняли.

А щодо планів, то нас було запрошено у Чехію на різдвяні свята, але через карантин ця поїздка зірвалася. Та цим літом ми готуємося поїхати у Словаччину.

- У 2009 році відкрився відділ бандурного мистецтва. Це перший крок до заснування у нашому місті Кобзарської школи, про яку ми мпріємо понад 20 років.

Фото Христини Стецької