«Ходіння за дев’ять морів» Михайла Павлюка завершилось. Він вже вдома

Учора у Чернігів повернувся мандрівник Михайло Павлюк. Його подорож, яка мала умовну назву «Автостопом в Океанію», успішно завершилась.

Михайло стартував з Чернігова 15 листопада 2006 року, взявши курс на південний схід Азії. Проїхав через Росію і Казахстан, перетнув по діагоналі весь Китай. Потім були екзотичні Лаос і Камбоджа, Таїланд і Малайзія.

Півтора роки Михайло мандрував по Індонезії, перепливаючи «гідростопом» і «цивільно» з одного острова на інший, вивчав різні мови і діалекти цієї країни, піднімався на вулкани, занурювався у тропічні джунглі, дивував собою місцевих жителів і сам дивувався їхньому життю.

Кінцевою метою чернігівського мандрівника було досягнення Папуа-Нової Гвінеї. На жаль, цього йому зробити не вдалося, оскільки на Папуа діють досить дивні міграційні закони: країна не пускає до себе громадян всіх африканських країн і всіх країн – колишніх республік Радянського Союзу. Щодо Африки, то тут зрозуміти можна – напевно, бояться СНІДу. А щодо колишнього СРСР, то тут, мабуть, бояться вже іншого –комунізму...

Побувавши на острові Нова Гвінея (як відомо, він поділений навпіл між Індонезією та Папуа-Новою Гвінеєю), але не потрапивши до папуасів, Михайло продовжив власне пізнання Індонезії, після чого через Малайзію та загадковий, маленький і багатий Бруней дістався ще однієї острівної країни – Філіппін. Звідти – у В’єтнам. Там з Михайлом Павлюком трапилась найбільша неприємність подорожі – у нього вкрали закордонний паспорт та інші цінні речі (зокрема, фотоапарат).

Переговори з консулом України у В’єтнамі Євгеном Касьяненком тривали досить довго, вихід був лише один – знайти гроші на авіаквиток Ханой – Бангкок –Київ (близько 800$), отримати в консульстві довідку на повернення на Батьківщину (замість паспорта) і повертатися в Україну літаком. Михайло ж дуже не бажав такого «цивільного» продовження подорожі, оскільки хотів її завершити саме автостопом, а не літаком. Та цього не хотів консул…

Ханойське життя Михайла тривало дев’ять місяців. Завдяки теплому клімату В’єтнама він міг собі дозволити особливо не турбуватися про стаціонарне житло. Інколи його запрошували в гості іноземці, з якими знайомився у Ханої (серед самих в’єтнамців не прийнято запрошувати до себе представників інших країн). Інколи просто жив на затишному острові посеред річки майже в центрі міста.

Врешті-решт питання повернення мандрівника з Чернігова в Україну вирішилося: він віднайшов 400$ на авіаквиток, а решту грошей додав консул. Після влагодження всіх проблем з міграційними службами В’єтнама (треба було заплатити їм за виїзд із країни і за порушення правил перебування в ній) Михайло нарешті сів у літак і транзитом через Бангкок прилетів у Київ.

Позаду – більш ніж три роки мандрівки. Сорок з половиною місяців. 1233 дня. 11 країн. Безліч вражень, які неможливо оцінити кількісно. Безумовно, ця подорож стала найголовнішою подією у житті Михайла, і спогадів про неї вистачить на багато-багато років.

31 березня Михайло Павлюк прибув з Києва у Чернігів, і відразу ж прийшов у туристичний магазин «Адреналін», який був його спонсором під час подорожі. Потім директор «Адреналіна» Сергій Воробйов відвіз його додому, в село Низівку Щорського району.

Тепер Михайлу треба звикнути до рідного дому. Все інше – інтерв’ю, розповіді, фотографії, друзі – буде потім. Бо зазвичай з таких тривалих і далеких подорожей спочатку повертається тіло мандрівника, і лише згодом – його душа. З поверненням, колего!

Збільшити

Збільшити

Збільшити