Таємниці стародавнього Чернігова. Красний міст

У давнину річка Стрижень була широкою й повноводною. Вона слугувала своєрідним бастіоном від ворогів, забезпечувала оборона Чернігова зі сходу.

Тоді русло річечки мало трохи інший напрямок, Стрижень відзначався крутими вигинами та різноманітними зигзагами.

Цікавий запис знаходимо в праці історика Опанаса Шафонського «Черниговского наместничества топографическое описание»: «В прежние времена речка Стрижень под самой крепостью не шла, а от оной подалее, в левую сторону в Десну протекала».

Нині русло Стрижня «перерізає» кілька мостів та місточків, найбільший і найстародавніший з них – Красний міст. Розташований він на місці, де річку перетинає стародавній шлях, що вів з Чернігова у північно-східні райони Київської Русі.

У середині XVIII століття жителі міста через Стрижень загатили греблю з гною. До речі, її так і називали: Гнойова гребля. За наказом архієрея спорудили два водяні млини, які знаходилися в розпорядженні Борисоглібського монастиря.

Проте, Гнойовій греблі судилася коротка життєва доля. Весною 1773 року на Стрижні раптово піднялася велика вода і шалено ринула в Десну, зруйнувавши на своєму шляху і греблю, і водяні млини.

Згодом на місці колишньої греблі спорудили дерев’яний міст на палях, перші відомості про нього відносяться до 1783 року. На той час це був єдиний у Чернігові міст через річку Стрижень. За зручність і ошатність його було названо Красним (красивим). Про це, зокрема, свідчать друковані джерела, датовані 1786 роком.

У наступні роки міст знаходився у розпорядженні Чернігівського повітового земства, він неодноразово перебудовувався. 1914-16 роках замість дерев’яного збудували бетонний міст.

Пізніше його було реконструйовано у зв’язку з відкриттям 1964 року тролейбусного руху: з обох боків забили бетонні палі і добудували тротуари, а старий міст став проїжджою частиною сучасного мосту.

Красний міст зберігся й донині. Він дорогий і рідний серцю кожного чернігівця, адже з ним пов’язано багато історичних подій. Красний міст освітлюється виготовленими під старовину ліхтарями, мовби нагадуючи нам свою давню історію…