Морозна поезія життя. ФОТОрелаксація

Ось таж і живемо, шановні. Чекали, чекали Нового Року, а він візьми та й прийшов. Та ще й як прийшов.

По-перше, всіх дуже порадував сніжком. По-друге, завдав всім клопоту. А особливо комунальним службам. Слава богу, що хоч на політичне становище можна кивнути. По місту стало важко не тільки пройти, але й проїхати. Все частіше можна побачити потужну техніку на прибиранні снігу, а то тільки хвастаємось перед людьми під час виставок.

Морозець не забарився. Притискає та грип виживає.

Канікули! Але дітей біля ялинки на Красній Площі щось не видно. Сидить Дід Мороз з Тигром нудьгує, заробітку ж немає.

Поодинокі прохожі вештаються по місту. Машини тихенько плавають по вулицям, випускаючи клуби диму на мороз. Хтось біжить до магазину, чи до базару з надією ще прикупити смачного до вечері.

А біля податкової здоровенна черга. Це слухняні СПДшники прийшли здавати звіти. Запитаєте, чого ж вони на морозі стоять. Так все дуже просто – ну багато їх розвелося у нашому місті, а звіти приймають тільки два дні у два віконця і то тільки до 15:00. Ось так, працюємо.

Дивлячись з вікна багатоповерхівки на місто, ловиш себе на думці: «як прекрасно жити». Прекрасно бачити засніжені будинки, занесені снігом. Дерева, які стоять у парках, як заворожені.

А на історичному Валу тиша неймовірна. Тільки на «Кавказі» гавкають поодинокі собаки, яким мороз набрид більше всіх. Морозне повітря щипле носа, хапає за руки. Сонечко тихесенько пливе по небу. Від морозу дим підіймається вгору. Ворони летять на ночівлю. Вечоріє.

Морозне повітря бринить. Ось, ось трісне... Додому, в свої квартири, повертаються люди. Починається нічне життя міста. Ось така вона, поезія життя.

З повагою, Віктор Кошмал