Долі: Змушена ночувати в хліві, щоб захиститися від злодіїв

Марія Мамченко, 81-річна жителька Синявки (Чернігівська обл.), пройшла нелегку долю. Десятки років відробила у рідному колгоспі, усе життя доглядала за сестрою-інвалідом – аж до самої її смерті два роки тому.

А нині жінка самотня, безпорадна і безпомічна. І їй безкінечно дошкуляють злодії.

Унадилися злодюги

Про непросте життя цієї жінки нам розповіли її сусіди. Коли «Наше слово» завітало в гості, старенька самотньо сиділа коло вікна у куфайці, бурках, теплій хустці.

– Проходьте, – радо запросила, навіть не розпитавши, хто ми й чого хочемо. – Оце сиджу, смерть виглядаю. А ще Хапуна бавлю. У хаті холоднувато – не зважайте, я топлю через день, хоча дров достатньо маю.

Отак слово по слову – зав’язалася розмова. Виявилося, що Хапун – то котик, єдиний компаньйон бабусі. А чого так назвала – бо хапає з рук їжу, особливо м’ясо любить.

– Ото замовлю Оксанці, що мене обслуговує, аби стегенець курячих купила, то йому все м’ясо й дістається, а сама я і юшки поїм.

Курей Марія Дмитрівна не тримає, покрали усіх. Спочатку злодії чотири курки забрали, потім – ще шестеро, потім – семеро. Решту, вісім курочок, лисиця подавила. Та що кури! Недавно у старенької картоплю винесли, тисячу гривень з-під матраца у хаті витягли і навіть козу з хліва!

– Одна кізонька лишилася, – каже, – то стережу її. Беру вила й у сараї лягаю спати. Ляпаю по залізу – злодіїв відганяю. А як холодно – причиняю кізку в сінцях.

Дивується бабуся, що досі міліція злодюг не піймає, не покарає. Хоч би на старість дивлячись, пожаліли, самі ж такими будуть…

Роздягали мертвих

Марія Дмитрівна охоче розповідає про минуле. Каже:

– Ви записуйте, бо небагато вже зосталося людей, котрі на власні очі бачили створення колгоспів, голод і розруху.

Коли у колектив зганяли, у дядька забрали коня, хліб, клуню. Спочатку тітка померла, потім дядько. Трьох їхніх діточок ми до себе забрали, хоч самі четверо ротів мали. Вижили якось. Як війна почалася – я на роботу ходила. Ідемо сім кілометрів до місця роботи – і все співаємо! Що то значить – молоді були, веселі. А страшно все ж було. Німці лютували. Під скиртою вісім душ розстріляли. Люди в селі бідні, не мали у що дітей вдягти, так потай кралися до тієї скирти, мерців роздягали. А ще пам’ятаю, як на площі чоловіка повісили, три дні теліпався, страшно було.

Заміж не ходила

Ланковою Марія Мамченко 40 років у колгоспі відпрацювала, має повну торбу нагород і медалей. Найпочесніша відзнака – орден Трудової Слави. Показує і сам орден, і книжку до нього. Після батька її лишився Георгіївський хрест. Але його украли, бо він був із чистісінького золота високої проби.

Заміж не вдалося Марії вийти – чоловіків на війні полягло багато. Отак усе життя прожила зі старшою сестричкою, доглядала її. Феня була калікою, у дитинстві важко захворіла і у неї перестала ніжка рости.

Марії Дмитрівні два роки тому корова на ногу стала, покалічила дуже. Сусіди затягли бідолашну жінку в хату. Так три місяці на підлозі й пролежала вона, а на печі – Феня, її параліч тоді саме розбив. Сусіди, родичі, небайдужі люди виручили.

Її хата – не її

Має Марія Дмитрівна мороку. Живе у хаті, яку колись побудувала за власний кошт, 47 років. А після смерті сестри не може переоформити житло на себе. Каже, щось у сільраді колись наплутали, а тепер стільки років спливло, що й кінців не знайдеш.

Секретар Синявської сільської ради Зінаїда Рубан каже, що колись ця хата вважалася як двір колгоспників. І 23 роки тому, коли Зінаїда Василівна прийшла працювати до сільради, будинок був записаний на Феодосію Мамченко (сестру Марії Дмитрівни).

– Жили вони там майже піввіку удвох, ми й тепер довідку про це можемо видати, – каже Зінаїда Рубан. – А от спадщину померлої сестри (півхати) на Марію Мамченко переоформити немає змоги, бо не збереглося свідоцтво про народження Феодосії. У районі відповідних даних немає, бо народилася жінка у 20-х роках минулого століття. Навіть у обласних архівах навряд чи збереглися відповідні записи.

Зінаїда Василівна переконана, що Марії Мамченко не варто хвилюватися, ніхто з хати її не прожене, доживе вона віку в рідній домівці. А заповіт на свою частину будинку вона вже написала.