Ірена Карпа: «Не розумію, чому мені клеють цю наклейку «епатаж»

У п’ятницю в Чернігів завітала письменниця, співачка, телеведуча і режисер Ірена Карпа. У пабі «The Varenik’s” вона презентувала нову книгу «Добло і зло» і виступила з концертом.

Перед початком концерту Ірена Карпа розказала журналістам про книжку, про свої зйомки в передачі Савіка Шустера і про себе.Книжка відрізняється від раніше написаних, вважає письменниця. Вона є проміжним етапом між Карпою старою і Карпою новою, яка тільки має з’явитися.

«Цю книжку я би дарувала дуже хорошим людям, яким буде скрутно, сумно, просто щоб вони відкривали це і читали, тому що там дуже багато якихось наївних дурних історій з дитинства. Мені докоряють «Та в кожного є щось цікавіше!». Круто, що є, просто чувіха, сідай і пиши про них. От якраз ці історії і покликані збудити якусь там пам’ять дитячу, щоб люди згадали, ким вони були, ким хотіли стати, про що мріяли.

На якісь щирості книжка має пробивати. Якщо людина заздрісний злидень – то хай не читає, це тільки для якихось нормальних, прикольних чуваків».

Книжка видана стихійно, у неї ввійшли різні тексти, написані врізний час. Крім спогадів з дитинства, там є «битовушна повість» «Планета тьолок» про дорослих дівок, які живуть разом на квартирі. Хоча у книзі є вигадані речі, більшість історій все ж біографічні.

«Я переконана, що ліпше працює на читача те, що автор пережив на своїй власній шкурі. Я не дума, що можу краще придумати якісь емоції і події, ніж написати те, що придумала доленька і Бог. Тому все, що сталося в реальності буде набагато корисно для людського досвіду, ніж щось вигадане», - сказала вона.

«Я ніколи не думаю про якісь тренди, тенденції, я думаю про те, щоб цей текст комусь щось давав, і мені навіть наплювати, як це буде оцінено якимось там критиком. Бо ви уявляєте, яки відсоток з них просто самі лузери, люди, які ненавидять всіх, хто щось робить. Мені важливо, що це комусь дає радість, визволення і просто хороший настрій».

Що таке «добло», а що «зло»?

«Це треба вирішити кожному читачу. Назва – цитата фрази моєї сестри. Вона японіст, і одного разу обмовилась. У японців немає різниці між звуками «р» і «л». Сестра вела якийсь утрєннік в інституті: «Людство давно турбували такі поняття, як день і ніч, смерть-життя, добло і зло». Це була робоча назва, було кілька варіантів, як назвати роман.

Сперечатися з депутатами – «гадосно, брудно і втомлює»

Журналіст Юрій Тосенко спитав у Ірени Карпи, чи не жалко їй часу, який вона витрачає на зйомки в програмі Савіка Шустера. Мовляв, ну що дають ці суперечки з депутатами, краще в цей час якусь пісеньку скласти чи оповідання написати.

-Справді, я з вами повністю згодна, - сказала Ірена.- Бо це все гадосно, брудно і втомлює. Принаймні, я спробувала. У мене був такий експеримент. І за весь час там було дві людини з хорошою енергетикою: це була Ірина Хакамада і кардинал Любоми Гузар, від яких дійсно такий позитив ішов. Тому що від більшості людей іде самолюбування – це в найкращому випадку. Вони як правило дійсно обмежені, крок вліво – крок вправо ступити не можуть.

Я би хотіла писати таку лірику як в “Radiohead”. Для цього мені не вистачає оцього гівна навколо. Тобто в житті я спілкуюся з нормальними людьми – своїми друзями, я приїжджаю на концерт і бачу там нормальних живих здорових людей. І я не знаю, що відбувається такого фігового крім особистісних проблем. Тому мене цікавить такий от момент.

Це все як збір матеріалу. Я завжди акцентую на тому, що я не розбираюсь в політиці, я просто їх оцінюю як жива людина, яка платить податки. Ці під***и жруть на мої гроші, тому я маю право в них спитати. Вони не вищі нас, вони наші слуги, і взагалі нам повинні витирати ноги, тому що ми працюємо, а вони жруть за наші гроші. ….Я там не для того, щоб когось перекрикувати, чи переконувати. Ці люди втрачені, у них мертві очі. Я для того, щоб люди критично мислили, щоб проснулися. Я б не пішла в політику. Це хіба що якщо набрати таких самих, як ти, але все одно почнуться якісь роздори і так далі.

«Україна так хоче спати у дрімучому совку, тому будь-яку живу людину називає «епатаж»

Логічно, що після такого пасажу пішли питання про епатаж:

- Журналісти вас вважають епатажною, а ваші дії – культурною провокацією. Ви з цим погоджуєтесь? – спитала я.

- Я не розумію, чому мені клеють цю наклейку «епатаж». Тобто мій спосіб мислення і поведінка є дуже нормальним для якої-небудь Німеччини, чи Італії. Україна просто так хоче спати в дрімучому совку, що будь-яку живу людину зрази називає «епатаж», «понти»… Я не розумію, як можна природність поведінки трактувати як епатаж…

- Ви хочете сказати, що більшість українців неприродно поводяться?

- Вони хочуть бути природніми… вони собі щось придумали, і хтось із них не хоче рухатися далі. Більшість людей, які приходять до нас на концерти, нормальні. Навряд чи хтось із них каже «Я пайду пасматрю епатажную Карпу», «Мама, пака, я пашел на епатаж». І мені цікаво, чи хоч хтось із журналістів може пояснити слово «епатаж», що вони під цим розуміють. Я нічого не роблю навмисне, і не строю із себе «звєзду»…

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити