Кореспондент "Високого Валу": Репортаж з копалень ГУЛАГу

Олександр Волощук, кореспондент "Високого Валу", спецкор "Сіверщини" і "Білої хати" продовжує мандрівку Росією автостопом і розповідає про свій подальший шлях після Усть-Нери.

Доброго дня з сонячного Магадану!

З Якутії виїхав 20 серпня на територію Магаданської області. Першою зупинкою було місто Сусуман (8 тисяч чоловік населення).

Два роки тому я зупинявся у Сусумані у місцевого барда Андрія Сорокача, але зараз його в місті не було. Але прийняв друг Андрія — Сергій Шевцов.

Хотів здійснити сходження на гору Морджот (поблизу Сусумана), але завадила дощова погода.

Із Сусумана прибув до Ягідного, де на мене мала вже чекати посилка з книгами. Але вона ще не надійшла, хоча й була вислана авіапоштою за місяць до мого прибуття в Ягідне.

Зупинився вдома у настоятеля місцевого храму Іверської ікони Божої Матері отця Кирила. З Ягідного їздив в золотодобувну артіль "Кривбас", яку очолює Сергій Базавлуцький. Як і раніше, більшість золотодобувачів на "Кривбасі" — це люди з Дніпропетровщини (сам Базавлуцький — з Кривого Рогу). Прийняв мене як старого знайомого, тим більше, що я потрапив якраз на його день народження - 59 років. Сергій Семенович також надав фінансову підтримку моїй експедиції.

Після "Кривбасу" здійснив прогулянку на озеро Джека Лондона — одне з найкрасивіших місць Колими. Якщо до озера вдалося доїхати автостопом разом з рибалками, то зворотний шлях (56 км) довелося подолати пішки.

Також з Ягідного проїхав на "Серпантинку" — місце колишньої слідчої в’язниці НКВС Дальбуду, де загинули десятки тисяч репресованих.

2-3 вересня присвятив дослідженню уранової копальні Бутугичаг поблизу Усть-Омчуга. Два роки тому я був на Бутугичагу, але оглянув далеко не все. Тепер же подивився цей один з найстрашніших таборів ГУЛАГу по максимуму.

Оглянув всі п’ять ОЛПів ("отдельных лагерных пунктов") Бутугичагу: "Коцуган", "Дизельну", "Центральний", "Сопку" і "Гірник", побував на двох кладовищах (зеківському і кладовищі конвоїрів та адміністрації).

Більшість могил розриті ведмедями (ховали ж бо на глибину не більше 30-40 см — суцільне каміння і скеля), лежать дошки з трун і людські кістки. Одним словом, жах...

Побував в уранових і олов’яних штольнях, фотографував. Майже весь день 2 вересня йшов дощ, тому промок.

Ночував на Бутугичагу, в ОЛПі "Сопка". Знайшов більш-менш вцілілий будинок — здається, це була слюсарна майстерня. Там було сухо, розвів багаття, зігрівся и висушився. Там же й ночував. Не знаю, чи ночував у цій майстерні хтось від часу закриття копальні в 1955 році.

В Усть-Омчугу мене приймав місцевий священик отець Аркадій (Заповітряний). Він родом з Вінничини, незабаром разом з дружиною і сином планує повернутись в Україну.

До речі, процес відтоку людей, який почався наприкінці 1980-х, триває й досі. Сьогодні населення Магаданської області не перевищує 180 тисяч чоловік (населення Магадана — 110 тисяч).

У столицю Колими – Магадан – приїхав 4 вересня. У цей день на місто налетів справжній тайфун з дощем і сильним вітром, але ось вже другий день після цього стоїть чудова сонячна погода.

Вчора зустрівся з головою місцевої національно-культурної української автономії "Колима-Славутич" Богданом Пиригом, на 7 вересня заплановані зустрічі з магаданськими українцями — колишніми жертвами масових політичних репресій 1950-х років.

Наступного тижня також хочу зустрітись з мером Магадана Володимиром Печеним і відомим на Колимі бізнесменом Олександром Басанським (обидва – українці).

Можливо, у суботу 13 вересня вилечу з Магадана на Камчатку (якщо не буде варіанта дістатись Камчатки Охотським морем).

До речі, в Магадані завдяки Богдану Пирогу і ще одному українцю — Роману Дубленичу (очолює архів обласного МВС) дістав черговий список жителів Чернігівщини, які були репресовані і відбували покарання на Колимі.

Згідно із Законом РФ "О реабилитации жертв политических репрессий" від 18.10.1991 № 1761-1 їх реабілітовано, вони (або їх родичі) мають право на матеріальну компенсацію.

Ось імена цих людей:

• Галушко Іван Савелійович, 1910 р.н., проживав у Михайло-Коцюбинську
• Бойко Іван Якович, 1919 р.н., проживав у с. Мочалище колишнього Ново-Басанського району
• Олейник Микола Миколайович, 1915 р.н., проживав у с.Кам’янка Ріпкинського району.
• Горбатюк Василь Миколайович, 1913 р.н., проживав у с.Лихачов Носівського району.
• Олейник Іван Федорович (посмертно), 1919 р. н., проживав у с. Білоцерківці колишнього Ново-Басанського району
• Аржаной Михайло Петрович, 1912 р.н., проживав у Новгороді-Сіверському

Олександр ВОЛОЩУК, Магадан

За інформацією Gulag.ipvnews.org, у Бутугичагу знайшли свою смерть 380 тисяч чоловік. Це більше сучасного населення всієї Магаданської області. Саме тут велися суворо засекречені досліди на мозку ув'язнених.

Фото: Bulletin.memo.ru, Gulag.ipvnews.org

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити