Людина живе в... інвалідній машині. ФОТО

До чого ж хороші літні линовицькі вечори, коли під неповторну музику цвіркунів починають вальсувати цнотливі зорі та несподівано із-за Стасівщини, ніби білий лебідь, випливає місяць, обгортаючи сяйвом усе довкола. Линовице, кохана сторона!

Ти єдина у світі, яка своєю красою навік зачарувала чоловічу душу Івана Свириденка.

Довгими зимовими вечорами у прилуцькій облаштованій квартирі багатоповерхівки йому сниться рідне селище, в якому грайливо пірнає в калюжі сонце, ніжно обцілує плечі бузок, і так щиро посміхаються люди.

Про радісну зустріч із любою Линовицею Іван Петрович починає мріяти, як тільки у Прилуках з вулиці Садової від’їжджає зима, а через відчинену кватирку його однокімнатного помешкання вже чути швидку березневу ходу...

Але це ще - тільки мрії. Бо змагатися із примхливими весняними заморозками без обох ніг під відкритим небом бракує сил. Тому вирушає інвалід на маленьку батьківщину, коли виманює із квартири ласкавий червень.

І так уже впродовж десяти років. Цього літа його привезли у селище 20 червня. До речі, про це щорічно турбується, як стверджує інвалід, чудова людина, яка й стала вірним другом – один з депутатів районної ради.

Він же в одного товариша на літо попросив інвалідну машину, яка стала для Свириденка… житлом. Радо зустрічали гостя линовичани, бо поважають колишнього односельчанина, як людину добру і щиросердну.

А це було видно неозброєним оком. Бо тільки о дев’ятнадцятій почав облаштовувати в машині своє літнє житло, як люди стали самі сходитись на подвіря, розташоване неподалік від батьківського дворища, де раніше проживав Іван Петрович.

А вже о двадцять першій, тільки-но селяни попорались, відбулася і урочиста вечеря, яку влаштували друзі, колишні “кутчани”. Ось тут, на вигоні, за скромним парканом, по-сусідству із чиїмось спорожнілим нежилим будинком, і справив він цьогорічне “новосілля” (бо дев’ять сезонів поселявся в іншому місці селища).