Красне село людьми й історією. ФОТО

Воно так і називається – Красне, село Чернігівського району, що по гомінкій київській автостраді, всього за 15-20 хвилин їзди від обласного центру.

Перша писемна згадка про село датується 1666 роком. Саме в середині та другій половині ХVІІ століття й виникло чимало сіл області між Черніговом і Києвом та Черніговом і Ніжином. Як правило, з козацьких сторожових поселень.

В історії села є ще такий цікавий момент. Тут побував у 1820 році імператор Олександр І, коли повертався до своєї столиці з відвідин південних губерній імперії. Імператора урочисто зустрічали всім селом у центрі, біля сільської церкви, яка вже не збереглась. А за кілька років, наприкінці царювання, Олександр І ще раз відвідав село.

Краснянська сільська рада об'єднує ще й два менші села – Скорінець та Золотинку. Разом по сільраді – 530 дворів та 1048 жителів. Демографія, на жаль, така, як і повсюдно: за минулий рік народилося 5 дітей, помер 31 мешканець.

Колишній колгосп після кількох реформувань, при яких майна все меншало й меншало, врешті трансформувався в нинішню агрофірму «Краснянський», куди селяни віддали свої паї і де заробляють на прожиття. Та ще є фермерське господарство, дві приватні лісопилки, ліс Красилівського лісництва, кілька приватних підприємців. Тут і працевлаштовуються. Кому бракує роботи, їде в Чернігів, а то й у Київ.

Соціальну сферу вдалося зберегти. Є пошта, фельдшерсько-акушерський пункт, клуб. А в малих селах – також клуби-бібліотеки і медпункти. У школі – майже 100 учнів, вчаться діти не лише з трьох сіл сільради, а й із сусідніх Топчіївки та Серединки.

Звісно, вистачає й проблем, навіть у цьому далеко не віддаленому від центру району й області селі. Одна з болючих — дороги до Скорінця й Золотинки. Вони не асфальтовані, а насипані, так зване «тверде покриття», по якому — ямка на ямці. Дороги — у віданні державної шляхової служби, яка все не знаходить коштів для селян.

У школі нема гарячого харчування для учнів. Свого часу санслужба закрила їдальню, що вже не відповідала вимогам. Відновити її все не було коштів. Нарешті цього року начебто пообіцяла допомогти агрофірма. Непогано було б, якби підсобила й районна влада. За три літні місяці можна було б відкрити їдальню. Тим паче, що торік школу нарешті підключили до газу, а ще — пробили нову свердловину й подали в приміщення воду.

Певну особливість у життя села вносить те, що його перерізає потужна автотраса з дуже сильним автомобільним рухом. Тут щороку трапляються аварії, гинуть люди. Траса могла б щось дати і для розвитку села, адже з'являються об'єкти з її обслуговування. На території села вздовж магістралі вже працюють дві заправочні станції, з'являються заклади харчування. Правда, землю вони не орендують, а викуповують, тому сільрада має з цього лише невеликий земельний податок. Та ще трохи мешканців працевлаштовується.

Ось так і живе Красне, цебто красиве, якщо згадати старослов'янську мову, село. Гарне своєю історією, працьовитими людьми, сповнене тих же турбот і проблем, що й все наше українське село.