Про Білоруську Автокефальну Православну Церкву

Перші автокефальні церкви виникли в процесі уособлення провінцій Візантії. Російська православна церква була заснована у 1448 році Собором російських єпископів, коли митрополитом Московським і всієї русі став Іоанн.

У процесі розповсюдження православ'я та заснуванню в 19-20 століттях нових держав з’являлись нові автокефальні церкви.

До розпаду Радянського Союзу їх було 15. Після розпаду СРСР багато з незалежних республік побажали мати свої, не пов’язані з Москвою та залежним від російських спецслужб Московським Патріархатом, православні церкви.

Найбільш відомою з них є Українська Православна церква Київського Патріархату, котра конкурує по кількості прихожан з українським відділком РПЦ. Основу приходу автокефальних церков, як правило, складають національно-свідомі люди.

Формально приходів Білоруської Автокефальної Православної Церкви (БАПЦ) у Білорусі не існує, однак усім добре відомо, що вони є. Існує текст аналітичної довідки Білоруського КДБ, згідно якій кількість приходів БАПЦ оцінено як  "приближающееся к 100" - у Гродно, Гомелі, Мінську, Вітебську, Слоніме, Світлогорську та інших містах.

Наголошується, що активісти церкви заснували у Білорусі суспільно-релігійне Білоруське християнське об’єднання ім. св. Софії Слуцької, мета діяльності якого - пропаганда ідеї відновлення БАПЦ у Білорусі.

"БХО им. святой Софии Слуцкой поддерживает постоянные связи с консисторией БАПЦ в Нью-Йорке и приходами в других городах США, а также в Канаде, Великобритании, Австралии, Германии. Объединение тиражирует и распространяет периодический журнал "Церковный посланец", издаваемый в Нью-Йорке под редакцией секретаря консистории БАПЦ Бориса Данилюка", - говориться в аналітичній довідці.
   За відомості з тих же джерел, найближчим часом приблизно 60 священників РПЦ можуть заявити про перехід під юрисдикцію БАПЦ. Доречи, цікаво, що небезпека "істінному православію" бачиться його "рєвносним блюстітелям" у всьому. Так, вони зафіксували, що з’явилась літургія білоруською мовою (у Свято-Петро-Павловській церкві Мінська), що готується переклад Біблії на білоруську мову (переклад, доречи, вже зроблений, причому після довгих роздумів Митрополит Мінський та Слуцький Патріарший Екзарх всія Білорусі Філарет, благословив на цю справу відомого перекладача Василя Сьомуху). Білоруська мова та зв’язки з закордоном, мабуть, за думкою лукашенківського КДБ, доводять "ворожий характер" БАПЦ. Однак, у білоруської автокефалії історія цікава та неоднозначна...

Історія формування Білоруської православної автокефалії починається з часів Великого князівства Литовського (ВКЛ), з періоду князівства Вітовта, переможця битви під Грюнвальде, яка розширила межі ВКЛ. Крім всього іншого, Вітовт багато зробив для становлення Велико-Литовської православної мітрополії, незалежної від московського патріарха. Можливо, саме тому Біблія білоруською мовою Франциска Скоріни стала третьою у Європі і з’явилась майже на сторіччя раніше, ніж Біблія Івана Федорова.

Так чи інакше, але історичним фактом залишається те, що Церковний собор, скликаний в Пінську у 1791 році, проголосив автокефалію православної церкви. Однак у результаті воєн білоруські землі були приєднані до Росії, і автокефалія була ліквідована.

В залежності від того, як мінялась влада, структури БАПЦ то відроджувались, то зникали. До 1937 року більшовики практично повністю знищили БАПЦ, сфабрикувавши "справу" про контрреволюційну змову під назвою "Білоруська автокефальна церква", посадивши до тюрем та розстрілявши більшість активістів церкви на чолі з єпископом Філаретом.
   Початок білоруської православної діяльності в Америці відноситься до 1949...1950 р.р. У 1948 році архієпископ Сергій поселився в Австралії, а єпископ Василь - у Нью-Йорку. Перша божественна служба православних білорусів у США відбулась восени 1950 року. Спочатку це відбувалось у "Білоруському будиночку" на Ashford street у Бруклині. Будиночок був невеликим, збоку знаходились кухня та невеличка кімната, у якій мешкав відомий білоруський композитор, професор Микола Куліковіч. Він, доречи, керував церковним та світським хором.

Після розпаду СРСР на території бувших радянських республік почали відроджуватись автокефальні церкви. Навіть у Росії, де позиції РПЦ дуже сильні, приходи автокефалії зареєстровані. І тільки Білорусь під керівництвом Лукашенко виявилась "святіше усіх святих" - жодного офіційного незалежного від Москви православного приходу.

У зв’язку з не реєстрацією приходів БАПЦ на території Білорусі Держдепартамент США регулярно виносить цю проблему у доповідь про порушення Прав людини у Білорусі. Політичний мотив відмови у реєстрації білоруської автокефалії західні експерти добре розуміють: на найбільш значимих мітингах та масових акціях білоруської опозиції, як правило, присутні священнослужителі, і від імені православних проводять молитву саме представники БАПЦ. На одному з таких заходів об’єктиви телекаиер зафіксували священика Петра Гущу, який гучно скандував "Жыве Беларусь!". Згодом стало відомо, що по відношенню Гущі заведена карна справа.

Справа ця дивна... По наполяганню прокурора суд був закритим. Цікаво, що обвинувачення, яке дійшло до суду, мало зовсім інше формулювання, ніж те, що йому інкримінувало слідство - "Злісне хуліганство" (ст.201 ч.2 КК РБ).

Суд першої інстанції визнав Гущу винним та засудив до трьох років ув’язнення, потім покарання було замінено на два роки умовно. Коли у грудні 1998 року президія Мінського міського суду повернув покарання на 3 роки, Гуща втік. З достовірних джерел відомо, що він досить довго переховувався у Білорусі, а потім звернувся за допомогою до закордонних релігійних організацій та організацій з захисту прав людини.

На іншого священика БАПЦ - Івана Спасюка (о. Іоанна) - міліціянти наділи кайданки прямо під час молебну. Іван Спасюк - протоієрей БАПЦ містечка Погранічний Берестовецького району. Вже багато років він настійливо намагається зареєструвати свій приход, але влада у особі районної адміністрації та правоохоронних органів забороняє збиратись на молебень, арештовує Спасюка за підозрою у крадіжці (суд його згодом виправдовує), призупиняє будівництво храму и т.д.

Іван Спасюк, православний священик, вийшов з РПЦ. Молебні о. Іоанн проводить у армійському наметі, і єдина відмінність у службі - це проведення її білоруською мовою.

Незрозуміло, чому для багатьох церков природно, що люди звертаються до Бога рідною мовою (і це сказано у Святому Писанні), і тільки Російська церква це забороняє?

Єпископ Гродненський та Волковиський Артемій разом з іншими представниками РПЦ звернувся до о. Іоанна та закликав його до каяття. У листі єпископа говориться, що "батюшка из Пограничного попал под запрещение в священнослужении за нарушение иерейской присяги" і за те, що "соединился с одним из лживых церковных обществ". У цьому листі від епіскопа священика закликали покаятися у своїх помилках на зібранні духовенства Гродненської єпархії.

Отець Іоанн братам по вірі відповів письмово. Він нагадав про історію Білоруської автокефальної церкви, яка була повністю знищена комуністами, а духовенство розстріляно та вислано до Сибіру. "Знаете ли вы, возлюбленная братия, за что хотите меня погубить? За то, что я не приказывал стлать перед собой богатые ковры, что никогда не хотел одеваться в золотую и шелковую одежду, что я не унизился до того, чтобы удовлетворить жадность этих людей, и не держал стола, накрытого для них", - процитував Священне писання Іван Спасюк. "Я магу прынесцi пакаянне Богу i людзям роднай матулi-Беларусi, а не тым, пра каго гаворыць Iаан Златавуст, - написав батюшка з Погранічного у своїй відповіді. - Самым цяжкiм грахом я лiчу тое, што толькi ў 35 гадоў адчынiў вочы, што не стаў раней на шлях барацьбы за аднаўленне Беларускай аўтакефальнай царквы, аднаўленне беларускай культуры i роднай мовы".

За це о. Іоанн попрохав прощення у своїх колег по духовенству.

Закінчив свій лист наступними словами: "Я за тое, каб у Рэспублiцы Беларусь суiснавалi розныя канфесii, людзi павiнны самi вырашаць, у якi храм iм хадзiць".

...Шляхи Господні дійсно несповідимі. Бувший суддя Грішкевіч, який свого часу не визнавав право о. Іоанна на захист честі та достоїнства, сьогодні сам прийшов до БАПЦ. Бувший комуніст-атеїст Валерій Щукін попрохав запросити до себе у СІЗО священика білоруської автокефалії. Багато людей йдуть у "нєправільноє" православіє, і однією з причин, мабуть, є те, що за часи правління А.Лукашенка церква від держави відділена дуже умовно. І, як наслідок, опозиційні нинішньому режиму настрої розповсюджуються і на духовну сферу.

Ще одна причина - у неприйнятті білорусами позиції РПЦ по відношенню до Ватикану. У Білорусі здавна поруч були і православні, і католики, і конфронтація між ціми конфесіями протирічить білоруському менталітету. Тому протести представників РПЦ з приводу приїзду у ту чи іншу країну Папи Римського у білорусів викликають неприйняття. Так, під час перебування Іоанна Павла ІІ у Києві та протестів з цього приводу ієрархів з Москви, одна з Мінських соціологічних лабораторій провела експрес-опитування, намагаючись з’ясувати позицію білорусів з приводу конфлікту. Практично всі опитані, які мають вищу освіту, заявили, що не приймають (або не розуміють) мотивів, якими керується керівництво РПЦ.
Історія БАПЦ та Української Православної Церкви (Київського Патріархату) дуже схожі між собою. І так само непримиренно і войовничо ставиться московська імперська церква до наших Національних, незалежних церков. Відмінність лише у сучасному статусі - шляхи побудови держави в Україні та Білорусі різні, а тому у демократичній Україні Українська Церква, хоч і зазнає іноді утиски деяких місцевих князьків, які ніяк не позбудуться меншовартості та психологічної (а можливо, і матеріальної) залежності від "білокам’яної", все ж більш вільно почувається у своїй державі, ніж Білоруська автокефальна православна Церква у Білорусі, де правлять КДБ та авторитаризм, і яка фактично знаходиться у підпіллі.

І все-таки, незважаючи ні на що, віримо, що брати-білоруси матимуть з часом справжню демократичну державу та національну Білоруську Церкву.

Жыве Беларусь!

До теми:

• Чернігівець став білоруським єпископом. ФОТОрепортаж