Не міг сидіти вдома, коли в Україні таке коїться: у Чернігові попрощалися з загиблим бійцем

У Катерининській церкві в Чернігові 10 листопада попрощалися з 32-річним Миколою Левченком, солдатом 95 бригади. Чоловік народився і виріс у Чернігові, у Полтаві здобув юридичну освіту. Останні п'ять років був промисловим альпіністом, утеплював будинки.

Після початку повномасштабного вторгнення вивіз свою родину у безпечне місце, а сам повернувся до Чернігова і почав волонтерити: вивозив із міста людей і привозив гуманітарну допомогу. У липні Микола добровольцем пішов до ЗСУ.

Брат загиблого, Віктор, згадує:

"Він сказав: «Я не можу сидіти вдома, коли в нашій Україні таке коїться». Він багато чого бачив, він був у різних місцях. І після цього він пішов, записався. Його навіть спочатку не хотіли брати, тому що було дуже багато охочих, людей вистачало, а в нього не було військової підготовки, раніше і він не служив, але він наполягав на цьому, щоб піти".

Так Микола потрапив до 95 бригади, був старшим водієм одного із підрозділів. Його брат розповідає: чоловік виконував завдання на Донеччині та Луганщині, проводив зачистки населених пунктів, за можливості виходив на зв’язок із рідними.

"29 жовтня він востаннє вийшов на зв’язок і сказав, що вони поїдуть зачистку робити якогось населеного пункту, але якого – не сказав. І це був останній день його життя, там він останній бій свій і зустрів".

Загинув чоловік біля села Невське на Луганщині. У Миколи залишилися дружина і двоє маленьких дітей. Рідні чоловіка так згадують про нього.

"Це – найкраща людина, яка була. Це моєї сестри чоловік. У нього зосталося двоє прекрасних діточок. Він пішов на війну, він хотів, як і всі, миру, щоб це припинилося. Як і всі, захищати нашу Україну. Щоб був мир, щоб ця вся погань пішла звідси назавжди. Ця людина, таких дуже мало, для мене це, як брат", — розповів зять загиблого Андрій Приступа.

Дядько загиблого, Валерій, також висловив свої почуття:

"Добрим, чуйним, веселим хлопцем. Біль і бажання помсти".