Чернігівці вшанували пам'ять жертв Голодомору - фото

Більше 80 років минуло з того часу, коли радянська влада вчинила страшний геноцид проти українського народу.

А спогади про ту страшну подію і досі збереглися у серцях чернігівців, що прийшли вшанувати пам'ять жертв голодоморів біля П'ятницької церкви.

Меморіальний захід до Дня пам’яті жертв геноциду Українського народу 1932–1933 років, голодоморів 1921–1922, 1946–1947 років зібрав близько тисячі чернігівців.

Адже вшанувати тих, хто загинув у ті страшні роки, прийшли люди абсолютно різного віку. Бо ця трагедія не оминула і нашу рідну Чернігівщину.

Розпочався меморіальний захід — з молебню за душі померлих у роки Голодомору. Під час хвилини мовчання, люди із лампадками у руках, самовіддано пом'янули усіх загиблих від страшного голоду. На обличчях людей можна було прочитати біль і співчуття. А також побачити, як на очах бринить сльоза.

«Це не правда, що український народ не упирався, не протистояв. На жаль, не вистачило сил, щоб скинути те страшне, криваве ярмо. Для нас це — урок і пам'ять. Зараз ми знову боремося за свободу і незалежність України. І мільйони жертв у духовному світі є нам помічниками.

Бо вони віддали своє життя за те, щоб ми жили гідно і щасливо. Нехай їм буде вічна пам'ять і слава! Не забуваймо про ті страшні роки», - з такими словами до присутніх звернувся архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій.

Не менш емоційним був виступ і голови обласної ради Миколи Звєрєва: «У цей день ми схиляємо голови перед пам'ятю безневинно заморених голодом українців. Заморених сталінським, радянським режимом, який боровся, знищував українство, але не поборов українців і українську душу.

Не має жодного українського села і міста, де не пройшов геноцид. Це був геноцид проти українського народу. Тому, ми повинні завжди пам'ятати про цю трагічну сторінку історії нашої нації».

«Два мої прадіди - Самійло Чепурний і Євсентій Ященко сиділи на печі, звісивши опухлі від голоду ноги в корито, щоб туди стікала сукровиця.Вони відмовилися від тої подобизни їжі, яку намагалася великій сім'ї скапарити їх дочка та невістка Єлизавета: "Ми не хочемо, Лисаветко!".

Вони свідомо пішли на смерть, щоб порятувати від голоду своїх внуків - мого батька Федора та дядьків Василя і Миколу.

Це було у багатому, великому селі Авдіївка, оточеному полями, лісами і болотами, де голоду в принципі не могло бути, якби не окупаційна влада. Але хто мені після цього скаже, що українці самі собі голодомор організували, чи що Росія зі своїми єврейськими комісарами не винна в смерті моїх прадідів, того... віддам на суд Божий. А прадіди з небес допоможуть!», - таку історію розповів голова обласного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка Василь Чепурний.

«В історії все пізнається у порівнянні. Якщо перший голодомор (1921-1922), хтось вважає випадковістю, то другий (1932-1933) — страшний геноцид. Бо у мирний час на Чернігівщині від голоду померло 360 тисяч чоловік. На превиликий жаль у Чернігові досі не має пам'ятника жертвам Голодомору-геноциду.

Тільки у нашому місті було встановлено, що жертвами голодомору стали 3529 осіб. Тому ми маємо пам'ятати жертв цієї трагедії і не забувати тих, хто протистояв цьому терору і політиці вбивства», - таку невтішну статистику наводить представник Інституту національної пам'яті Сергій Бутко.

Після завершення вшанування пам'яті жертв біля церкви св. Параскеви П'ятниці, чернігівці поминальною ходою рушили до пам'ятника «Борцям за волю і незалежність України», що знаходиться поруч з Катерининською церквою.

Сотні вогників викладених у формі хреста, ніби символізували, сотні згаслих душ. Але Чернігів пам'ятає і пам'ятатиме про тих, хто загинув від нещадного голоду, організованого радянською владою.

Як повідомляв, «Високий Вал», жертв Голодомору вшанували в Ніжині та інших населених пунктах області.

«Високий Вал» вів пряму трансляцію скорботних заходів.

 

Владислав Пархоменко

Фото Віктора Кошмала