На вагах «жіноче» та дитяче щастя – за чим майбутнє?

«Я залишила дітей на коханого чоловіка».

Кажуть, так виправдовувалася 40-річна Жанна Пасаман із села Вертіївка Ніжинського району.

Її діти, 10-річний В'ячеслав та 7-річна Софійка, були самі вдома півтори доби.

Змерзли.

15 грудня ввечері хлопчик намагався розтопити грубку.

Хлюпнув пальним на дрова і підпалив.

Та загорілося слабо. Дитина ще хлюпнула, а полум'я як шугоне з грубки — і обпекло лице. Переляканий В'ячеслав із сестричкою кинулися на вулицю. Стукали до сусідів, до одних достукалися. Братика й сестричку відвезли до Ніжинської райлікарні. На щастя, опіки у В'ячеслава неглибокі. У хаті нічого не згоріло.

«Обличчя аж чорне було, так бив»
— Як до мами, до Жанни претензій немає. Як до жінки — лише співчуття, — каже Олександра Теслик, вертіївський сільський голова. — Жанна Борисівна з порядної родини, мама все життя працювала вчителькою, батько і досі викладає у Луцькому технічному університеті. Жанна працює у нашій школі психологом. Переїхала з Луцька до Вертіївки у бабусину хату. У неї троє дітей, окрім Софійки і В'ячеслава, є ще Аліна, їй 14 років. Дівчинку виховують батьки Жанни.
Жінка не п'є, не курить, спокійна. Проте ця сім'я — мій клопіт. Чоловік Жанни, батько її дітей, Зафар Давлетов раніше судимий. Вони і познайомилися з Жанною по листуванню, коли він відбував перше покарання. Кілька років тому повернувся з місць позбавлення волі після чергової «відпустки».

Вони розписалися. Він оббив будинок, провів воду у дім, ремонт розпочав, на городі порався. Та тільки не можна чоловіку випивати і обкурюватися, бо тоді робиться сам не свій. Скільки він разів Жанну бив, що вся синя ходила, не злічити. І ноутбук розбив, і телефон. Забирав паспорт, щоб не подала на розлучення. Перед першим вересня так побив! А за тиждень іще раз, обличчя аж чорне було, а їй же на роботу, до дітей треба. Вже збилася з ліку скільки разів за останні роки я міліцію викликала, а його заберуть і за кілька годин відпускають.
То громадські роботи присудили, відпрацював у нас по сільраді, то штраф виписали, так Жанна зі своєї кишені той штраф і заплатила. То він її умовить, щоб заяву забрала. Я вже не раз міліції казала: «Чого чекаємо? Щоб діти осиротіли?» З таким ставленням він можесь колись позбавити її життя.
Не раз було, Жанна на босу ногу по холоду від нього тікала, і діти до мене перелякані прибігали. Таке розказували! Жанна скритна, у неї важко подробиці випитати. Знаю, що голий повністю Зафар бігав по вулиці, бо, бач, йому близькості захотілося, а дружині на роботу іти час. Як зав'язував мотузок за карниз і петлю надівав собі на шию, показував, як може повіситись. І все це при дітях. Аби сила та воля, я б його власними руками задушила, хоча курки не заріжу. Дітки ж такі хороші.
Я вже не раз Жанну питала, чого вона його не покине. Відповідала, що боїться. Він їй сказав: «Ти нікуди від мене не дінешся», — розповідає Олександра Іванівна. — Так от, у п'ятницю зранку Жанна поїхала у Луцьк на поминки по дядьку (40 днів). Дітей залишила на Зафара. А він зранку у суботу поїхав у Київ у своїх справах (кажуть, десь підробляє, а там хто його знає), а діти залишилися самі. Переночували ніч. У неділю вдень чоловік зателефонував сусідці, щоб сходила подивилася, як там діти. Вона сходила, все було гаразд. А ввечері таке сталося.
Дітей «швидка» забрала о 20 годині 30 хвилин, а батьки повернулися десь о 22-ій.
«Хотів, щоб мамі було тепло»
Зафара вдома не застала. Сусіди по вулиці кажуть, що десь поїхав тягати шпали, у Київ, аби бути подалі від міліції. Бо правоохоронці вже кілька разів приїздили, щоб з ним поговорити. Та застати не можуть ніяк. Жанну Борисівну знайшли в лікарні, у сина.
— Софійку я забрала наступного дня, як їх привезли, а В'ячеславчика ще лікували, — каже жінка.
Дивлюся на хлопчика, лице і трохи шиї в коричневих плямах. Бідне дитя.
— Я ж казала, не можна сірників брати, — продовжує Жанна Борисівна. — Діти самі не ночували. Чоловік уранці у неділю протопив грубку і о 6-й поїхав з дому. В хаті було тепло. Та й обігрівачі у нас у кожній кімнаті, газу ж у Вертіївці немає.
— Вячеславе, навіщо ти розпалював грубку, коли в хаті було тепло?
— Хотів, щоб, як мама приїде, ще тепліше було. Я для мами старався...
У п'ятницю, 21 грудня, хлопчика відпустили з лікарні. Шрамів від опіків у нього не повинно залишитися, кажуть медики.
Слова Жанни Пасаман підтверджує сусідка Таїсія Коваленко. Каже:
— Як пополудні подзвонив Зафар, ходила дивитися на дітей. Віднесла їм хліба, тушонки, солодощів. У хаті було тепло.

Тижневик «Вісник Ч» №52 (1442)