Осіння соната: Бабуся-водій на авто

Якщо хтось сказав би мені, що наша жінка може водити машину в 85-років, я б тому нізащо б не повірив. Поки сам би не побачив.

І нарешті-те побачив.

Спочатку, я звернув увагу, що зовсім сива жінка проїжджає повз мій будинок на авто. Ну, не прийнято в нас, щоб жінка такого віку сама була за кермом!

Її можуть возити, але ніяк уже не вона сама в ролі водія.

Це у Франції й у Штатах буває. І навіть не в Одесі.

Я проаналізував: звідки вона може виїхати, з огляду на наш мікрорайон і куди їхати.

Ну, бабуся, видно не дуже багата, скромненький сіренький Хендай. Значить і шукати її треба в небагатому будинку неподалік від мене. Швидше за все в приватному будинку.

Знайшов буквально за кілометр. Її гараж виходив прямо на проїзну частину скромненького небагатого доглянутого будиночка.

Бабуся заходила в гараж прямо зі свого будинку, сідала в авто, відкривала зсередини двері-жалюзі гаража й виїжджала, як виявилося в магазин за покупками.

Коли вона мене помітила, що коштує на тротуарі, то запитала:

- Парубок ви, сподіваюся, не хочете мене запитати, де можна купити Хендай?

Я розсміявся.

- Ні, я хотів запитати, де ви так навчилися чудово водити машину?

- О, це було дуже, дуже давно. Мій батько колись був дипломатом у Ризі. А я було бойове дівчисько.

- Бачу, що до цих залишилися тим бойовим дівчиськом.

- Але у відмінність , від того дівчиська , я стала набагато досвідченішою, і, на відміну від її, бігати вже не можу.

Вона усміхалася.

-А куди ви все-час їздите на своєму автомобілі? Я дуже часто бачу вас на своїй вулиці Коцюбинського?

- Я люблю робити покупки за містом, там менше народу й можна потриматися за кошик на коліщатах - мені трошки важкувато ходити, ні на що не опираючись. На Хендай же туди не заїдеш.

Вона посміхнулася.

-А можна мені з вами проїхати в магазин. Хочу подивитися, як ви водите.

- Що з вами робити! Сідайте. У мене ніколи не було такого молодого кавалера.