Чому вимирають села на Чернігівщині?

На Чернігівщині одне за одним вимирають цілі села. Про це свідчить невтішна статистика. Процес повільний, але невідворотній.

Принаймні поки що ніхто не в силах його зупинити.

Чи, можливо, ніхто особливо і не старався? Дуже вже клопітно відроджувати це село.

Отже, що таке «вимираюче село»? На мій погляд, є три основні складові, які і визначають, що населений пункт незабаром зникне з мапи України. Всі ці складові зі знаком мінус - немає роботи, немає молоді і немає нормальної інфраструктури. Щодо останнього, то це означає відсутність магазину, аптеки, ФАПу, школи.

Кілька місяців тому мені довелося відвідати схожий населений пункт. Невеличке вимираюче село, розташоване в Чернігівському районі.

З усіх вищеперерахованих благ цивілізацій там є тільки магазин. Та й той працює лише чотири години на день. Хоча місцеві жителі, а їх трохи більше стає, не скаржаться. Селяне встають рано, порають худобу і швиденько біжать до магазина за хлібом. В невеличкому магазині є все, що може знадобитись. Більше того, тут можна робити навіть замовлення – обов’язково привезуть. А наперед завозити дорогі продукти господарі магазину не ризикують. Делікатеси тут купують рідко, тож товар може зіпсуватись.

Розповідає продавщиця місцевого магазину Людмила:

«Є у нас все - і цукор є, і ковбаса - ну всі продукти. Спиртного нам не возять, сигарет не возять. Хліб нам завозять через день. За хліб вже їм спасибі. Хліб возять там з хлібозаводу.

Стандартний набор покупця приблизно такий : хліб, макарони, олія, крупа, цукор, ковбаса, печення, конфетки. Оце все купують найперше.

Покупців зазвичай мало. Село мале. Це ще літом, дак привозять пиво розливне. Та і на літо багато дачників приїжджає. Літом багато народу. А зараз … як зранку хліб завозять, дак наче повно людей, а після обіду може прийти два-три чоловіка.»

Людмила жаліється, що особливого виторгу немає. Селяни люди економні, грошима не розкидаються. Тай потреби в багатьох привозних продуктах не мають, бо овочі, наприклад, вирощують на городах, м-ясо теж вигодовують своє.

«У нас все своє - кури, город, картопля - все своє практично, - розповідає мешканець села. - Там коли вже жінка принесе з магазину пельмені якісь чи ковбаси. Бо таке ж потрібно купляти».

Той факт, що в магазині не можна придбати алкоголь, селян теж не дуже засмучує.

«А хіба ви думаєте тільки в магазині алкоголь? - посміхається одна жінка в магазині. – П’яні найдуть будь-де той алкоголь».

А не продається спиртне у селі через те, розповідає продавець, бо немає у магазина ліцензії. Вона, мовляв, дуже дорога - стільки і за місяць не виторговують.

Йдемо далі. Медичне обслуговування. В селі повний некомплект - ані фельдшерсько-акушерського пункту, ані аптеки.

Приміщення для ФАПу, розповідають місцеві, начебто є, а ось працювати нікому. Вже років зо два в селі не має власного фельдшера. До цього хоч час від часу приїжджали випускники медучилищ. Жили тут, правда, не довго. Максимум - вистачало на півроку, а потім тікали до міст або багатших сел.

І за ліками, і за медичної допомогою, якщо щось не дуже серйозне, селяни їздять у сусіднє село. А коли проблеми зі здоров’ям стають вже нестерпними, їдуть аж у Чернігів, у районну лікарню.

Наступний пункт - школи. Таких закладів тут, звісно, не має. І насамперед через відсутність учнів. З дітей шкільного віку в селі тільки один хлопчик. Його мати щодня водить до школи у сусіднє село. Цей школярик, мабуть, остання дитина, яка народилась у колись великому, а тепер вимираючому селі.

«А дітей немає, - з сумом розповідають місцеві жіночки, - не родяться. Бо молоді немає. Багато народу мре. В том році п-ятеро померло. От старості помирають здебільшого».

«Колись ми хоронили тут у нас сусідку мою, дак санчатами тягнули на собі. Нікому було у дороги прочистить. Отак ще було. Так хоронили!»

Цвинтар тут є власний. Розташований на краю села. Місцеві розповідають, що раніше тут навіть труни свої робили. А тепер нікому та й ні з чого. Священика свого теж немає. На похорони доводиться запрошувати з сусіднього села.

Дільничного теж у разі потреби шукають у сусідньому населеному пункті. Але, кажуть, потреби такої вже давно не було. Село тихе, крадіжок фактично немає. Кілька років тому у когось щось з погреба вкрали, та й то не місцеві, а заїжджі зловмисники.

Єдина розвага для селян - телевізор та радіо. Місцеві регулярно дивляться серіали та слухають новини. Так що про те, що твориться в країні знають добре.

Але, що вражає - незважаючи на всі труднощі, з якими стикаються місцеві жителі, вони не втрачають оптимізму та надії на краще життя. І навіть на відродження села.