Про загибель сина повідомив телевізор

На видному місці у хаті 65-річної Марії Барзиловської з селища Сосниця на Чернігівщині висить портрет сина Володимира. Навколо — вишитий хрестиком рушник.

Під фотографією — букет живих квітів. Марія Іванівна пригощає цукерками. Каже, що про смерть сина дізналася з теленовин.

— Відчувала, що щось станеться, — розповідає. — Уночі перед загибеллю Володя дзвонив мені на мобільний, а я міцно спала, не чула. Видно, хотів щось сказати. Із самого ранку носилася з мискою і не могла придумати, що з нею робити.

— Чоловік після інсульту майже не ходить. Дивився тоді телевізор. Зайшла до хати, а в новинах якраз розповідають, що розбився літак. Одразу чомусь подумала, що Володя загинув. Чоловік заспокоював, казав: "Мо’, то хтось інший".

26 травня Володимир Барзиловський обробляв гербіцидами поля поблизу села Славгород у Краснопільському районі на Сумщині. Готувався до останнього вильоту в сезоні. Зателефонував у Харків дружині Валентині та 11-річній доньці Крістіні. Сказав, що скоро буде вдома.

Літак потрапив у повітряну яму, упав посеред поля і вибухнув.

— Труну й не відкривали. Поставили у дворі біля багатоповерхівки, де жив Володя з сім’єю. Оркестр грав три години, прийшло дуже багато людей. Я кричала, хотіла сина побачити. Якийсь друг падав перед Володею на коліна, просив пробачення. Обіцяв не дати в обіду дружину і доньку.

Володимир Барзиловський жив у Харкові в однокімнатній квартирі колишнього гуртожитку. Після закінчення Саратовського льотного училища його скерували на роботу в Харківський аеропорт.

— Володя довго не одружувався, — розповідає Марія Іванівна. — А тоді він зустрів на п’ять років молодшу Валю з Сумщини. Побралися 1995-го, донька народилася. В аеропорту майже всі пілоти звільнилися, а Володя працював там до останнього. Його черга на більшу квартиру так і не підійшла, хоч мав 20 років льотної практики. Зарплати ставали все меншими, платили із затримками. Тоді син перевівся в приватну фірму ”Схід”. Хотів заробити грошей на трикімнатну квартиру.

Каже, Володимир часто приїздив у Сосницю збирати гриби.

— Після похорону все чекала, що він відкриє двері і зайде до хати. Тільки тепер повірила, що сина нема, — зітхає Марія Іванівна. — 7 серпня йому виповнилося би 42 роки. Думала, що не переживу цей день. 1970-го ми купили ділянку в райцентрі і збудували цей будинок. Володя вже тут народився. А старша дочка Наташа з’явилася у селі Матвіївка. Я там під час навчання у Сосницькому сільськогосподарському технікумі на стажуванні була. Познайомилася з майбутнім чоловіком Толею, він місцевий. Як закінчила технікум, одразу вийшла за нього заміж. Працювали удвох у колгоспі ім. Котовського.

Марія Іванівна домагається компенсації за загиблого сина.

— До прокуратури листа написала, до кількох народних депутатів. Поставщику літаків дзвонила, і до керівників фірми, де Володя працював, неодноразово. Спочатку пообіцяли забезпечити онучці Крістіні безкоштовне навчання у вузі, виділити дружині трикімнатну квартиру в Харкові. А тепер тягнуть. Невістка Валя розплакалася, не хоче мати з ними справу. А я все рівно добиватимуся.