Уряди люблять чорнобильців. На 36 гривень у рік

Цю промову читав голова Чернігівського відділення Українського національного фонду допомоги інвалідам Чорнобиля Євген СОНИК під час жалобного мітингу 26 квітня. Мітинги-вшанування пройшли, квіти біля пам’ятника зів’яли – а чорнобильці і далі живуть зі своїми бідами і хворобами.

Тому "Високий Вал" вміщує промову, актуальну щодня. Хоча навряд чи соромно стане тим, хто виділяє чорнобильцям на лікування по 36 гривень на рік.

Сьогодні ми відмічаємо трагічну дату – 22 річницю Чорнобильської катастрофи і віддаємо дань поваги мужності і самопожертвування тим, хто в 1986 році не рахуючись здоров’ям і життям вступив в бій з ядерним монстром, який вийшов з під контролю людини.

На такому ж мітингу три роки тому я запропонував при таких зустрічах чорнобильців з керівниками області і міста підводити підсумки за минулий рік, тобто за період від однієї річниці до іншої, на яких доводити що зроблено за цей час в області для покращення життя постраждалого населення, і особливо ліквідаторів і приймати якусь резолюцію.

І наче все було прийнято з порозумінням, але до цього часу ця пропозиція в повній мірі чомусь не прижилась.

Минулий рік в житті чорнобильців був особливий. Вперше  Конституційний  суд дії уряду України, направлені на зниження соціального захисту, визнав не конституційним. Незаконними були визнані 32 пункти 12 статей Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Одна тільки 836 Постанова Кабінету Міністрів від 26 липня 1996 року одинадцять років паралізувала наш Чорнобильський закон. А прийнята вона була в 1996 році, в рік 10-ї річниці Чорнобильської катастрофи, після того як тут, при відкритті цього пам’ятного знаку брав участь Президент України, якого ми, чорнобильці, підтримали і говорив нам і всім, хто тут стояв, що він буде робити все від нього залежне для покращення соціального і медичного захисту постраждалого населення.

Тому ми глибоко вдихнули з полегшенням, коли по зверненню депутатів Верховної Ради блоку Ю. Тимошенко Конституційним судом були прийняті як для нас, чорнобильців, історичне рішення.

Що змінилось після цього? У Законі „Про бюджет України на 2008  рік” тепер уже не в 12 а в 17 статей Чорнобильського закону внесено не 32, а 56 поправок, і це тоді, коли дії попереднього уряду були визнані незаконним.

Що являється спільним в діях всіх урядів по відношенню до чорнобильців попередніх і діючого – зменшити до мінімуму витрати на чорнобильців. Всі вони такі зміни пропонували і затверджували келійно, утаємничено, без врахування думок і пропозицій чорнобильців і їх громадських організацій. Це положення підтверджує загальний висновок – політика – брудна справа. Обіцяють одне – роблять інше.

Тому на сьогодні надання медичної допомоги чорнобильцям являється найгострішою проблемою. Фактично воно переведено на самооплату.

Здоров’я чорнобильців при лікуванні амбулаторно державою оцінено в 36 гривень на рік. Стаціонарно – близько 16 грн.

Якщо Японія веде облік тих, хто постраждав від атомного бомбування в 1945 році уже трете покоління, то в це питання вирішується простіше – дожив до 18 років і пішов на самообслуговування - державі до тебе немає діла.

Забезпечення путівками з нинішнього року, порядок і кількість Кабінет міністрів взяв на себе. Хіба не досить нам того, що при закупівлі і розподілі путівок Міністерством праці і соціальної політики, області видають що прийдеться по розподілу Міністерства, а не те, що потрібно хворим. Витрачені мільйони бюджетних коштів, і пішли вони не за призначенням.

Ми не піонери, нам уже не потрібно оздоровлення, нам уже не допомагає навіть лікування. А нам пропонують чергову путівку, куди на оздоровлення прийдеться. Хіба це не є нецільове використання коштів. Хто за це повинен відповідати? Тендерами по закупівлі путівок повинна займатися облдержадміністрація.

Знімаються з переліку деякі захворювання, пов'язані  з наслідками катастрофи. Наприклад, рак щитовидної залози. Це ти її по добрій волі сам собі нагуляв, от і ходи з нею.

Багато питань з пенсійним забезпеченням. До цього часу ми не можемо визнати, хто був роботодавцем ліквідатору в 1986 році. Це питання вирішується не перший рік. Між інвалідами 1986 і 1987 років поставлений   водорозподіл. Медико – соціальній експертній комісії немає значення, коли ти став інвалідом – в 1986 чи вчора. для них головним є стан здоров’я, а не дата захворювання. А комусь це не подобається.

Військовослужбовцям-ліквідаторам, які стали інвалідами, при перерахунку знижена пенсія на 10 відсотків. До чого тільки не додумується міністерський  чиновник.

Фонд виступає проти зниження заробітної плати лікарям спеціалізованих медичних закладів, які лікують чорнобильців. І це тільки одна з проблем. От і сьогодні уряд підготував зміни до бюджету на 2008 рік і ніхто до цього часу їх не знає.

І знову це робиться кулуарно. І знову без чорнобильців. Тому ми і не провели зборів  фонду, як завжди, напередодні цієї дати. Я не знаю, що казати людям, вам казати. Нас хвилює передача ведення реєстру чорнобильців із державного до міністерської статистики.

Якщо навіть взяти до уваги, що Україна не може виконувати в повному обсязі Чорнобильський закон, то необхідно сісти владі, чорнобильцям за стіл переговорів і по пунктах, постатейно розглядати закон і по можливості вносити відповідні поправки.

Фонд вдячний адміністрації за надання матеріальної допомоги інвалідам – чорнобильцям, за підтримку у випуску книги “Чернігів Чорнобильський. Книга пам’яті”, за ініціативу у встановленні в 4- х  районах: Семенівському, Борзнянському, Менському, Бобровицькому - пам’ятних знаків. Хотілося б вірити, що вони стануть останніми, які відмічають самопожертву їх населення.

Така історія Чернігівщини. Такі люди. І така трагічна доля. Область займає одне із перших місць по смертності по Україні.

Фонд вдячний міськвиконкому за постійну підтримку, порозуміння в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Хотілося б, щоб в резолюції нашого мітингу було записано: облдержадміністрації, обласній раді, чорнобильським громадським організаціям принциповіше вирішувати питання захисту регіональних інтересів населення.