Пенсіонер знешкодив «терориста»

18-річний знавіснілий наркоман, озброєний мисливською рушницею, погрожував розстріляти кожного міліціонера, хто хоча б наблизиться до його будинку.

Істерія завершилася безладною стріляниною «куди очі бачать»: по міліцейському автомобілю, по співробітниках, які намагалися сховатися за парканом та авто, і просто в бік сусідніх будинків.

І якби не сусід – Леонід Лавренко, колишній заступник начальника Городнянського райвідділу по роботі з кадрами, підполковник міліції у відставці, без кровопролиття б не обійшлося, а можливо були б і трупи.

Представник втраченого покоління

Андрій з дванадцяти років ріс без батька. Той загинув, наклавши на себе руки. Мати хлопця через деякий час вийшла заміж за іншого.

Юрій, колишній співробітник ДАІ, прийняв пасинка як свого рідного сина. Робив для нього все, що можна робити для власної дитини, аби той ріс нормальною людиною і ні в чому не відчував потреби: лише під його суворим контролем Андрій зміг закінчити школу, вітчим влаштував хлопця на навчання в технікум, навіть брав з собою на заробітки, аби хлопець міг стати на правильний життєвий шлях.

Але всі старання вітчима й матері хлопця розбивалися об важкий характер підлітка. Він змалечку ріс неврівноваженим та агресивним хлопчиком. Часто встрявав у бійки, хуліганив, а підріс – став потрапляти в кримінальні історії. То там «набідокурить», то сям, за що ще до повноліття потрапив у поле зору міліції.

За словами першого заступника начальника райвідділу Романа Лутченка, лише за минулий рік Андрій вже був двічі засуджений (умовно), перший раз за крадіжку (викрав болгарку), а другий раз – за розбійний напад (ст. 187 – це вже досить серйозна стаття). І тут батьки з останніх сил ще намагалися врятувати безнадійно втраченого потомка – домоглися умовного вироку суду. Та синок не оцінив зусиль найближчих йому людей і знов «влип в історію».

Дай грошей, бо зарубаю

Того злополучного дня Андрій прийшов додому опівдні вже добре «піддатий» і одразу ж почав вимагати у матері 100 доларів. Мати, звісно ж, відмовила, адже гроші для сім'ї немаленькі. Тоді розлючений та неврівноважений юнак схопив сокиру і почав погрожувати нею матері та бабусі, яка на той час також була в будинку. Налякана жінка зателефонувала чоловікові...

Юрій Іванович, будучи у відрядженні та не маючи змоги приїхати особисто, дуже розхвилювався за життя і здоров'я дружини, адже добре знав норов пасинка. Єдниним виходом було повідомити міліцію.

Стрілянина на вулиці

Коли до господарства Синиці підкотила міліцейська "сімка" з опергрупою, знавіснілий «терорист» зовсім втратив глузд. Як потім зазначив герой всієї цієї історії Леонід Лавренко, поява міліції діяла на Андрія як червона ганчірка на бика.

Підбігши з сокирою до сейфа, який був замкнений на навісний замок, він збив його та дістав звідти мисливську рушницю вітчима і патронташ. Озброївшись та екіпірувавшись, молодик відкрив кухонне вікно та приготувався до тривалої оборони свого форпосту.

Коли перші правоохоронці, нічого не підозрюючи, зайшли у двір, пролунали постріли. Зловмисник, поки що, стріляв навмання, але шрот з діамером у 4,5мм, яким були споряджені набої, просвистівши над головами міліціонерів, виламав шматок бетонного паркана. Співробітники міліції не очікували цього, адже їхали на звичайнісінький сімейний конфлікт і не сподівалися, що справа дійде до стрілянини.

Наступні постріли юний "терорист" зробив по автомобілю, за яким заховався водій. Решта співробітників встигли розосередитись у дворі обійстя: хто за сараєм, хто за рогом будинку. А розгарячілий «стрілець» все погрожував усіх перестріляти та все "палив" з відчиненого вікна кухні, куди заманеться.

Переговори і затримання стрільця

Саме в такій ситуації і застав Андрія його сусід Леонід Лавренко, який того дня з родиною прибирав сніг у своєму дворі навпроти садиби Синиці. Колишній співробітник ОВС, заступник начальника Городнянського райвідділу з кадрової роботи, підполковник міліції у відставці, він не міг допустити, щоб на його очах знавіснілий наркоман перестріляв співробітників міліції, більшість з яких він сам особисто відбирав до лав ОВС.

Вийшовши на вулицю, та розпочавши розмову зі стрільцем, ветеран намагався втихомирити та заспокоїти терориста, відволікти його від гарячкових намірів. І поряд з цим продовжував наближатися до хлопця. Йому вдалося дізнатися першопричину конфлікту (борг у 100 доларів), і він попросив розгубленої та наляканої матері дати тому 100 доларів, а сам сказав, що проведе Андрія, куди той скаже, та допоможе йому "владнати" питання. Щоб ще більше заспокоїти хлопця, запевнив, що міліції вже немає у дворі. І сусідові таки  вдалося переконати юного "терориста". Не зразу, але через кілька хвилин він одягнувся та вийшов з дверей веранди, тримаючи рушницю в руках.

Тоді ветеран пригадав свої молоді роки, коли йому не раз доводилось вступати в сутички з озброєними злочинцями: він раптово схопив обома руками за рушницю та притис її щосили до себе. У цей момент, на допомогу ветерану підбігли співробітники міліції, які чекали слушної нагоди для затримання зловмисника.

Коли на терористові зімкнулися наручники, він раптом якось одразу притих, присмирів. А на допиті наступного дня у всьому звинувачував горілку. Зараз він знаходиться в ізоляторі тимчасового утримання. Проти нього прокуратурою району порушено кримінальну справу одразу за двома статтями Кримінального Кодексу України 342 «... опір працівникові правоохоронного органу...» та 345 «погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу».

Тепер юному терористові вже не «відмазатись» від відбування реального покарання – статті обвинувачення досить серйозні, а також цього разу йому, напевне, зарахують і крадіжку та розбійний напад на невинного дідуся, за які у нього були умовні терміни покарання.

Наразі слідство у повному розпалі. Але з цієї історії випливає одна мораль: «скільки вовка не годуй... ». Усі прагнення та старання батьків виявилися марними. Юнак не лише собі скалічив життя, але й зіпсував його своїй матері та вітчиму.