«ТОЧКА»: За гривню – чарка. І ще трохи...

Газета «Наше слово» у Феськівці Менського району на Чернігівщині шукала горезвісні «точки», де продається самогон.

До найближчої газети мало не щодня пишуть, телефонують, відправляють смс-повідомлення: «Поможіть здихатися отих клятих «точок»! Останні гроші туди відносять п’яниці». Наливають їм і в борг, і за шмат сала, і за банку консервації. Безбожники наживаються на людському горі, дитячих сльозах. Міліція не може нічого вдіяти. Такі закони.

З однієї чарки

Останній подібний дзвінок був із Феськівки. Жінці, яка зателефонувала, терпець увірвався. Плачучи, просила хоч якось допомогти, бо куди тільки не зверталась – скрізь руками розводять. Залишилася одна надія – на газету. Отож їдемо у Феськівку.

– «Точки» – то наша наболіла проблема, – каже сільський голова Микола Хареба. – Років три тому, коли в селі горілкою в жодному магазині не торгували, взагалі біда була. «Точок» цих як розвелося – на кожному кроці. Що поробиш, попит диктує пропозицію. Зараз «казенка» є у магазині-барі й у приватній крамниці. А «точок» лишилося п’ять-шість (на 1100 душ населення, рахуючи дітей). І влада, і міліція – ми знаємо усі ці «точки», не раз були там, совістили господарів, судом погрожували – марно. Ото штрафом відбудуться – і знову за своє. Торгують навіть не стільки самогонкою (лінуються гнати), а більше розведеним спиртом, додають туди таблетки якісь. Мало того, що спирт сумнівної якості, неочищений, так ще й з однієї чарки усім наливають – це коли «вроздріб». Уже на світанні коло «точки» черга збирається – похмелитися. І ще по десять разів на день туди навідуються, дехто й рачки лізе...

«Спирт – то для себе»

Разом із сільським головою йдемо до хати Тамари Антоненко – у неї чи не найпопулярніша «точка» у Феськівці. За словами Миколи Хареби, і штрафували Тамару разів п’ять, і до суду на неї подавали – нічого не боїться. Як наливала, так і наливає.

Спирт привозить із Мени, у пластикових пляшках. Везе не сама, а з «охороною», бо не раз жінки у селі погрожували її перестріти й повиливати на землю оту бридоту.

Тамара ж ні в чому не зізнається. «Для своїх потреб спирт маю», – каже. І все тут. Переконує, що сама живе, чоловік помер, то треба ж когось із чоловіків просити підсобити у хазяйстві. А чим розраховуватися? Чаркою.

Сільський голова їй заперечує:

– Тамаро, ну в очі ж неправду кажеш, скільки разів люди на тебе жалілися!

А що їй? Мовчки повернулася спиною – і в хату.

До магазину не набігався б...

Неподалік – обійстя Крамарів.

– Ходімте, – каже сільський голова, – там на власні очі пересвідчитеся, що за біду оті «точки» несуть.

На порозі – господар, Олексій Юхимович. «Під градусом», блаженно посміхається. А господиня, Тамара Михайлівна:

– Та не зважайте на нього, заходьте до хати.

Тепло в оселі, чистесенько. Видно, що хазяйка усьому лад устигає дати, хоча й немолода вже, пенсіонерка. Ще й онучка живе з ними, то й за нею догляд потрібен.

– А що поробиш, – каже про чоловіка Тамара Крамар, – отак пожизненно пив і п’є. Замолоду, правда, так у горілку не вкидався. І хату звели, і дочці помогли. Як молодий був, то крутився, кругом робив. А тоді допився, що з колгоспу потурили, ще й без паю остався. Аби ще не ті кляті «точки» в селі! До магазину не ходив би – дорога «казенка», та й не подужає він туди дійти. А до Тамари, буває, і рачки лізе. І вранці. І вночі.. І в позику п’є, а потім з пенсії оддає. З хати нічого не виносить – я слідкую пильно, боїться він мене. А раніше, коли я на роботі була, то на «точку» і сало, і зерно тяг – там нічим не гребують. Ото по гривні наливають чарку і трохи ще наверх. І в Тамари, і в Сергушки вже удосвіта черга під двором. Жалію я свого Юхимовича, що поробиш, даю по гривні. А без горілки він не може...

Ще у декількох оселях ми побули із Миколою Васильовичем – кругом подібна картина. Веселенький господар із туманом у очах і заклопотана, стомлена господиня. У селі ж бо завжди роботи багато, хазяйство, городи. А що з п’яного узяти? Він «на точку» збігає – і лежить. Потім підкріпиться – і знов ні до чого йому діла немає. І так щодня, щороку. Уся робота – на жіночих плечах. Добре, як не б’ється.

Усі знають, а довести не можуть

А що ж міліція? Правоохоронці повинні карати злісних самогонщиків та тих, хто незаконно торгує спиртними напоями і спиртом. Але... Закон у нас, як дишло.

За словами начальника райвідділу міліції Василя Ворони, дільничний інспектор, навіть маючи інформацію про те, ще саме у цьому домі виготовляють і продають самогонку чи спирт, не може цього довести. Бо його просто не пустять у помешкання. На законних підставах.

– Якщо представник міліції зайде у помешкання без дозволу – то стосовно нього тоді треба порушувати кримінальну справу, – говорить Василь Олександрович. – Злочинці ж тепер грамотні, мають адвокатів. А хто міліціонера захистить? Стаття 177 Кримінально-процесуального кодексу України говорить: «Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, находяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи... Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи». Тобто, не дозволить господар – дільничний з обшуком не зайде.А як тоді правоохоронець доведе, що саме тут є «точка»?

Мова про виготовлення і продаж самогону й спирту йде у статтях 203 і 204 Кримінального кодексу України. Так от, щоб порушити стосовно власника «точки» кримінальну справу, треба довести, що виготовлення й реалізація відбуваються системно. Тобто, не менше трьох разів спіймати на гарячому. А як це зробити, не зайшовши до приміщення? Замкнуте коло виходить.

Василь Ворона каже, що у нинішньому році не вдалося порушити подібних кримінальних справ, у минулі роки таке траплялося. Усе залежить від спритності й уміння дільничного інспектора. І не тільки. Усі скаржаться на «точки», а спробуй знайти під час обшуку понятих! Начальник райвідділу УМВС каже, що навіть 90 відсотків сільських голів у подібній ситуації за спини ховаються. Ніхто не бажає наживати собі ворога...