Вбивство царської сім'ї. ФОТО

У ніч з 16 на 17 липня 1918 року в підвалі будинку гірського інженера Іпат’єва в Єкатеринбурзі більшовики розстріляли останнього російського імператора Миколу ІІ, що зрікся престолу.

Вбили також і всю сім'ю: дружину Олександру Федорівну, дочок Ольгу, Тетяну, Марію, Анастасію, сина Олексія, а також лейб-медіка Боткіна, камердинера Трупа, кімнатну дівчину Демідову і кухаря Харітонова.

Керував стратою комендант Будинку особливого призначення Яків (за іншими документами Янкель) Юровський, що був призначений на цю посаду на початку липня 1918 року.

Тимчасовий Уряд планував судити імператора. Спеціальною комісією вивчалися матеріали для можливого звинувачення Миколи ІІ та його дружини Олександри Федорівни в державній зраді. Але викривних документів та свідоцтв проти імператора знайдено не було і Тимчасовий Уряд схилявся до висилки родини імператора за кордон (скоріш за все, до Великої Британії).

Але історія розпорядилася інакше. Прийшовши до влади, більшовики вирішили провести показовий судовий процес над «коронованим катом», для чого царя перевели з м. Тобольськ, де він утримувався, до Єкатеринбургу. Рішення про перевезення було прийнято 6 квітня 1918 року Президією ВЦВК.

До Єкатеринбургу сім’я Миколи ІІ прибула 30 квітня 1918 року і була поміщена в Будинок особливого призначення (колишній будинок гірського інженера Іпат’єва).

Як свідчать історичні документи, не можна однозначно стверджувати, що наказ про страту був відданий з Москви. Скоріш за все рішення стратити колишнього царя було прийняте уральськими більшовиками самостійно. До речі, на той час смертної кари в Радянській Росії не було (окрім права розстрілювати спекулянтів, шпигунів і контрреволюціонерів, що було надано ВНК і революційним трибуналам директивою СНК від 21 лютого 1918 року "Соціалістична Вітчизна в небезпеці").

Страта царської сім’ї була здійснена без вироку.

Після страти кати доклали зусиль, щоб трупи членів царської сім’ї ніхто ніколи не знайшов. Їх вивезли в глухий ліс, розділи, обличчя розбили прикладами гвинтівок, а потім кинули в затоплену шахту. Але в шахті було мало води і трупи не потонули. Їх дістали, і якийсь час вони знаходилися в лісі.

Знімаючи зі своїх жертв одяг, вбивці виявили багато особистих коштовностей. Юровській наказав цінності зібрати, а речі кинути у вогонь. У просоченому кров’ю одязі важко було знайти дрібні коштовності, і деякі з них теж потрапили в багаття. Також не згоріли гудзики, частини корсетів, застібки, пряжки.

Після наради з "товаришами" з Уралради, кати вирішили деякі тіла спалити, а інші, прив’язавши вантаж, поодинці кидати в глибокі (80-метрові) шахти, розташовані на Московському тракті.

Тіла погрузили на вантажівку, і колона поволі попрямувала до Московського тракту. Важка вантажівка з трупами кілька разів застрявала в болотистому грунті і востаннє остаточно зупинилася в районі залізничного переїзду. Залишалося тільки одне: заховати трупи тут же, біля вантажівки. Місце вибрали там, де легше рити - в болотистій низині біля дороги.

Щоб остаточно спотворити вбитих, їх тіла залили кислотою. А щоб останки не змогли впізнати за кількістю людей, неподалік спробували спалити останки цесаревича Олексія Миколайовича і великої княжни Марії Миколаївни, а потім закопали останки і зверху поховання знову розвели вогнище. Решту трупів закопали в «братській могилі», на яку зверху накидали шпал і «заїздили» її вантажівкою. Таким чином могили замаскували і їх не стало помітно навіть зблизька.

Останки останнього російського імператора і його сім'ї були виявлені в 1979-му, а в 1991-му поховання було розкрито. Потім була виконана найтриваліша в історії (більше чотирьох років) та найбільша за кількістю експертів унікальна робота з ідентифікації останків. Був використаний весь арсенал засобів судово-медичної науки: від найпростіших антропологічних вимірювань до генетичних досліджень за ДНК, які проводилися в Англії.

Поховання імператора Миколи ІІ та членів його сім’ї відповідно статусу відбулося рівно через 80 років після страти - 17 липня 1998 року в Санкт-Петербурзі, в Петропавлівському соборі. 17 липня залишається однією з найскорботніших і ганебніших дат в історії Радянської Росії.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити