Краще жувати, ніж... говорити про зарплату!

або "Навіщо говорити про зарплату, коли варто говорити про революцію?!" Я поставив над собою нелюдський експеримент: відбув на містичному провінційному заводі у похмурих цехах 2 роки. Отримував з 2000-го по 2002-й рік гривень 300 як молодий спеціаліст після універу. Ті, що працювали 15 років, віддавши заводу всі “квіти власної сєлєзьонкі”, отримували набагато більше. Приблизно гривень 350. Отже, більше не витримав. Можливо, саме слабкі люди тікають, “шукаючи кращої долі”, а сильні ідуть “в пустелю”, в монастир, в повне заперечення чи ось на такі заводи. Бо саме звідти почнеться… … Я бачив їх і їхні очі. Хлопці на третій зміні грали в нарди і “забивали болт”: “дозволяли” протікання охолоджуючої рідини на прилади 1980-1986 рр. випуску, в електрошкафи потрапляла металева стружка, а з електронних плат, які ремонтувала наша лабораторія, час від часу “відлітали” з’єднувальні кабелі. Поки ремгрупа щось там з’ясовувала, можна було присвятити час “созерцанію божественних откровєній”… Ми їх не засуджували. Правда, лаяли про себе ненормативними словами тих “бєспрєдєльщіков”, які викусували конденсатори з плат і здавали їх за пристойні гроші…