Останнє оновлення: 22:00 неділя, 3 листопада
Інтерв'ю начистоту
Ви знаходитесь: Політика / Регіон / “Я знав про цю війну ще 7 років тому, — Павло Прилепський, десантник, учасник бойових дій
“Я знав про цю війну ще 7 років тому, — Павло Прилепський, десантник, учасник бойових дій

“Я знав про цю війну ще 7 років тому, — Павло Прилепський, десантник, учасник бойових дій

Він прийшов один уже після того, як затихли звуки оркестру й колона десантників рушила в Березовий гай на святкові заходи.

Зняв свій синій берет, поклав квіти до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам, став навколішки і схилив голову в скорботі, довго стояв так, замислившись.

Це був Павло Прилепський, командир відділення «Снайпер», перша рота, тринадцятий батальйон, 95 окрема аеромобільна бригада. Так він представився і погодився на інтерв’ю.

— Павле, сьогодні особливе свято, ваше професійне, і тут були урочистості, а ви прийшли до пам’ятника з квітами один, щоб побути на самоті. Чому?

— Я не люблю урочистих заходів, масовості. Це плутає думки. А я прийшов згадати конкретних людей.

— Загиблі друзі? Розкажіть про них.

— Про всіх розповідати довго.

— Але потрібно про них розповідати. Вони ж не даремно пішли у вічність…

— Двоє загинули якраз рік тому, коли ми їхали рятувати 79 бригаду з оточення. На нашу колону напали, це звичайна річ. І тоді загинув артилерист, не треба писати ім’я. Я знав його ще зі строкової служби. Він відстрілювався і отримав осколкове поранення у скроню. Так до нашого свята й не дожив кілька днів, це сталося 27 липня, здається, рік тому. А потім ми були в котлі до 7 серпня, і своє свято в тому котлі зустрічали.

— У якому котлі?

— У Степанівському, про нього не розповідали. Але я вже говорив про це Бі-бі-сі, тому це не таємниця. А не розповідали тому, що це була справжня зрада. Коли ми приїхали на порятунок 79-ї бригади, їх на місці вже не було. З’ясувалося, що росіяни випустили їх уночі через свою територію. Отже, росіяни знали, що ми йдемо, а 79-та не знала!

А якби ми тоді об’єднали сили, то вирвалися б, і тоді через два місяці закінчилася б війна. Ми б вийшли через Мінусинськ, Антрацит, Красний Луч, об’єдналися б із 72-ю механізованою бригадою — і відрізали б сепаратистів повністю від російського кордону. Аби цього не допустити, росіяни випустили 79-ту, а нас закрили в котлі. Наш батальйон останнім знімався з позицій, бо ми прикривали відступ усіх українських сил — і прикордонників, і Нацгвардії. Дев’ять днів утримували позиції, поки наші сили відступали. Усі знали, що буде масована атака з Росії по всій лінії зіткнення з кордоном. І вже

7 серпня була ця атака. Танки під прикриттям артилерії — усе як у кіно. Тоді ж вони відбили назад Дмитрівку, Маринівку, Степанівку, Амбросіївку, Савур-Могилу, Новоазовськ тоді взяли. Це була одна велика операція. І коли вона почалася, ми якраз тільки знялися з позицій. Під час відступу о 5-ій вечора 7 серпня у нашу машину влучив снаряд, і тоді Артем загинув, його розірвало цим снарядом. Він був доброю людиною, хорошим солдатом, справжнім десантником. Йому було 21.

— Господи! А вам скільки років?

— 28.

— І що ви думаєте про все це?

— Я шкодую, що не запхав тоді собі вати до вух. Мене б не оглушило повністю, у результаті чого я нічого не усвідомлював, можливо, і встиг би витягти Артема до того, як у машину влучив снаряд.

— То вас трохи контузило?

— Не трохи, я зовсім нічого не міг ні чути, ні бачити. І в цей час снайпер мене підсік, поранив у ногу. Довелося чотири з половиною місяці лікуватися, бо пошкод-жені кістки та нерви. Але то таке. Зараз я демобілізований через поранення, уже майже рік пройшов. А на війні був 5 місяців. Я був одним із перших добровольців у березні 2014-го. Як тільки дізнався, що мій батальйон, де я строкову служив, відправляється на Арабатську Стрілку, одразу у військкомат — і до них, у свій батальйон повернувся. І якби можна було відкрутити час назад, я все зробив би так само.

Як можна говорити, що це не наша війна?! Справжній чоловік буде захищати свою Батьківщину і своїх жінок навіть із зав’язаними руками, очима, ногами й вибитими зубами, щелепами буде давити. А тим, хто говорить: «Не наша війна» (це і деякі політики також), я хочу сказати — ми звільнили два мільйони людей від окупації! Слов’янськ, Краматорськ, Лисичанськ, Сєвєродонецьк…

— Ви зрозумійте, Павле, частина людей асоціює себе з колишньою Батьківщиною — Радянським Союзом, і їм дуже складно перейти цей психологічний бар’єр та усвідомити, що колишні співгромадяни пішли з війною.

— Усе це поясненню не підлягає! Батьківщина батьківщиною, і Радянський Союз — союзом, але коли ґвалтують малолітніх дівчат дванадцяти років, чиї трупи знаходили в Краматорську, то яка, до чорта, різниця, яка в кого батьківщина?! Прийшли окупанти! Якщо сусід чи брат прийде ґвалтувати твою доньку, ти будеш кричати — не наша війна?! Він же мій брат! Я завжди нормально ставився до Росії і росіян — до війни, я їх ненавиджу тепер.

92 відсотки населення Росії підтримують окупацію України як ідею Путіна! Підтримують агресію! (Павло не може стримати розпач, опускаємо деякі його слова).

— Відомо, що психологічно дуже складно жити в мирному світі після побаченого на війні. Ви берете участь у якихось організаціях чи спілках, щоб разом вирішувати проблеми, відпочивати?

— Я не входжу ні до яких організацій і не користуюсь пільгами для поранених та інвалідів війни, тому що вважаю, що є люди, які потребують цього набагато більше, ніж я. А про мирне життя… Справа в тому, що я був готовий до цієї війни, я знав, що вона буде, ще сім років тому.

— Та що ви!

— Я — інформаційний аналітик міжнародних відносин за фахом. Ще у своїй дипломній роботі я передбачив, що буде цей напад. Морально я готувався давно, тому для мене нема ніякої несподіванки. І взагалі, безліч аналітиків передбачали цю вій-ну. Як сказано в Біблії, хто має очі — той побачить. Коли було вторгнення у Грузію 2008-го, таке ж зрадницьке, віроломне, уже було все зрозуміло. А в Грузії та України дуже багато спільного.

ЧТАЙТЕ ТАКОЖ: Десантники з «Афганця» стережуть кордон або Північний напрямок важкопрохідний

 

 

Обидві країни готувалися прийняти План дій щодо членства в НАТО восени 2008-го, до Асоціації з ЄС, і ще восени 2008-го планувався запуск нафто- і газопроводу з Кавказу під Чорним морем через Україну, Молдову до Євросоюзу в обхід Росії у рамках міжнародної організації ГУАМ. А вже на другий день після вторгнення в Грузію що було знищено? Весь нафтогазопровід був розбомблений, знищений під нуль. Що, нафта і газ притісняють російськомовне населення? Подіб-не було і в Україні. І монополія «Газпрому» була збережена.

— І чого очікувати в майбутньому за вашими прогнозами? Який може бути песимістичний та оптимістичний сценарій?

— Якщо Путін залишиться, усе це буде продовжуватися. Конфлікт буде заглиблюватися, будуть відгризати по шматочку нашу територію. Грузія показала, що російська армія сама по собі не самодостатня. Я ще тоді це відзначив по новинах, а безпосередньо з Арабатської Стрілки на Донбасі остаточно переконався. Тому Путін чеченців і донських казаків запустив в Україну. І вирішив спиратися більше на місцеві формування.

Йому і радники говорили, що Україну так просто не завоювати, навіть партизанський рух за два місяці здатен усе закінчити. Ось недавно з черговим гумконвоєм зайшли шкільні підручники з історії для так званих ДНР, ЛНР. Він буде зрощувати нове покоління на своїй пропаганді. Але найсильніша його зброя — це українські генерали.

— Але ж є Президент, Головнокомандувач.

— На Президента Порошенка як на людину не «маю зуба» з приводу війни, тому що він не військовий. І передбачаю, що там вирішують Генштаб і штаб АТО. Наприклад, перше перемир’я. Я тоді був на Карачуні. Воно почалося з того, що о 10-й оголосили припинення вогню, а об 11-й під’їхала машина, білий «опель», звідти вийшли дві жінки й дитина, стали поперек дороги, як у «Кавказькій полонянці», а за їхніми спинами — двоє мужиків з автоматами, які відкрили по нас вогонь. Щоранку були обстріли, артилерія працювала по нас і зенітка. І тоді ж ще у них важкого озброєння не було, хіба що те, яке в Нац-гвардії відібрали.

— Що ж буде далі?

— Буде дестабілізація. У Путіна одна мета — він хоче увійти в історію як імператор. Якщо він завоює Україну, то оголосить відродження Російської імперії. Якщо ні — як такий, котрий на всіх довкола нападав, але так і не зміг завоювати. Якщо відібрати в маленької людини великий молоток — усе й закінчиться.

Спілкувалася Віра ЛОБАНОВСЬКА

Редакція «Чернігівських відомостей» може не поділяти точку зору героя публікації, однак публікуємо її на розсуд наших читачів

 

Коментарі (1)

вася | 2015-08-08 16:46

дебил ещё тот//// умственно отсталый московит отозвался. или судя по ай-пи - платный троль, засоряющий голову "русским миром"
IP 2.93.167.33
Хост: 2.93.167.33
Город: Москва
Страна: Russian Federation
IP диапазон: 2.92.0.0 - 2.93.255.255
Название провайдера: Dynamic IP Pool for Broadband Customer
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Історія Чернігова прийшла у Спас

SVOBODA.FM