Театр одного директора

Іван Олексійович Семененко 5 років керує комунальним підприємством "Академічний театр" - Чернігівським обласним академічним українським музично-драматичним театром імені Т.Шевченка.

Конфлікти у колективі. Акції протесту. Голодування акторів. Помер Заслужений артист України Сергій Гончар. Після 8 років залишив театр режисер-постановник Сергій Кузик.

Зрештою – "фінал". 236 тисяч податкового боргу. Банкрутство.

Що будемо продавати за борги? Згідно із Законом, продаж активів не повинна завадити здійсненню основної діяльності.

Транспорт? За інформацією Тамари Петрової, голови ЧОВ ВГО Громадський Контроль, власного транспорту театр вже не має. За її словами, театр орендує автомобілі у... заступників директора.

У театру є власне сама будівля театру – дуже привабливе нерухоме майно у центрі міста.

А також – чи то майстерні, чи то гуртожиток по вул. Шевченка, 9а. Принаймні там, у "майстернях", прописані люди. Над подальшим прноживанням яких вже завис знак питання ще восени... Такого специфічного питання, як з цим гуртожитком-майстернями, у Чернігові ще не виникало.

Виплату податкового боргу театру у розмірі 75 тис. грн. було розтягнуто на два роки – з жовтня 2007 по вересень 2009 року.

Театр мав власні надходження у розмірі 554 тисячі у 2007 році і 450 тисяч за 9 місяців 2008-го. Тож можливість сплатити борги була.

Але театр сплачує лише поточні зобов'язання, ігноруючи пеню та штрафні санкції. Про це у жовтні цього року повідомив С.Моісеєнко, начальник Управління культури і туризму Чернігівської ОДА у листі до голови Чернігівської обласної ради.

Іван Семененко – генеральний директор – вважає, що борг «утворився поза моєї вини».

Ревізор прийшов – ревізор пішов

2006 рік – 74 тисячі. Наступний рік – 178 тисяч. Інфляція? Апетит? Такі обсяги фінансових порушень виявили у діяльності театру перевірки КРУ Чернігівської області.

У результаті... пшик. У порушенні кримінальної справи відмовлено.

Усвідомлюючи курс, яким вів театр Семененко, колектив ще у 2006 році оголосив творчий бойкот, аби усунути його з посади.

Актори театру кілька місяців пікетували Чернігівську обласну державну адміністрацію.

Але, як бачимо сьогодні, пан Семененко «не тоне» навіть коли має бути звільнений за Законом.

Зрештою гендиректор привів театр до завершення (?) плавання – скелі банкрутства.

За інформацією І.Семененка, у репертуарі театру 42 вистави – 30 для дорослих і 12 дитячих.

За інформацією С.Моісеєнко, їх лише 14.

Показники у частині показу вистав виконуються "за рахунок концертних та шоу-програм (оренда)". За перше півріччя цього року їх у театрі більшість – від 56 до 66,6%.

Не забуваймо, що при цьому театр лишається установою, яка фінансується з бюджету області. Фінансування з року в рік збільшується. Це нормально. Але показники «надоїв» з такими темпами руху до комунізму ніяк не встигають за дотаціями.

Бюджетні дотації та їх частка у надходженнях театру:

2004 рік – 1`226`700 грн. (72,9%)
2005 рік – 2`415`300 грн. (83,4%)
2006 рік – 2`951`900 грн. (83,4%)
2007 рік – 4`091`500 грн. (87,0%)

Збільшення дотації за 4 роки – в 3,4 рази, її частки – в 1,2 рази. Далі – більше:

2008 рік – 6`316`800 грн.
2009 рік – 12`858`900 грн.

Мало того – витрати театру власне на постановку вистав за ці роки зменшилися майже вдвічі.

Повернімося до особи керівника театру. Особи, яка керує комунальним підприємством. Тим, яке отримує бюджетні мільйони. Гроші платників податків, тобто нас з вами.

Художній керівник театру Микола Карасьов назвав свого шефа "блєстящім". Актори і робітники театру вважають "блиск" нездоровим і нагороджують директора іншими епітетами.

Ця ювілейна афіша 2006 року, з якої пан директор дивиться на нас зверхнім поглядом, повідомляє про 40-річчя його творчої діяльності. Отже, тернистий творчий шлях пан Семененко почав у 1966 році.

На той час, у 66 році, молодий солдат Іван відбував перші півроку-рік у Радянській армії. Звільнений у запас 1968 року.

Після 2 років в учбовій студії хору ім. Г.Г.Верьовки товариш Семененко за один рік (1970-1971) побував у складі 4 колективів у 4 різних містах. А зупинив свій пошук колективу на Черкаській філармонії...

«Если это присказка, значит – дело дрянь!» – співав Володимир Висоцький 1966 року, якраз у час декларованого початку «творчого» шляху пана Семененка.

У березні 1999 року пан Семененко був представлений до почесного звання «Народний артист України».

У Нагородному листі сказано, що з 1971 до 1986 року Семененко працював «солістом Черкаського заслуженого українського народного хору».

Хоча він був прийнятий на роботу в 71 році на посаду артиста хору, а 75 року став завідуючим постановочною частиною хору. Крім того, Черкаську філармонію він покинув 84 року і до 86-го працює директором «Міські парки м.Черкаси».

Неодноразово зазначено у Нагородному листі, що Семененко за час роботи у Чернігівській філармонії проявляв себе «і як безпосередній виконавець». У тому числі на гастролях «від Європи до Америки».

Насправді колишній директор Чернігівської філармонії ніколи на її сцені не виступав.

"Усы, лапы и хвост – вот мои документы!"

Названі вище факти підтверджуються документами і показаннями свідків. Чому нема документального підтвердження – так це присвоєнню І.О.Семененко звання "Заслужений артист України".

Ні документів на присвоєння звання, ні копій супровідних документів в архіві Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм немає. Це слова ген. директора філармонійного центру Ю.Кравчука.

Як пояснив Високому Валу кращий на Чернігівщині спеціаліст архівної справи, документи щодо особового складу повинні зберігатися 75 років.

За втрату (знищення) документів архівного фонду передбачена відповідальність. Як і за їх підробку.