Історичний лікнеп: Визволення чи вигнання нацистів з Чернігова?

Напередодні Дня міста, що традиційно відзначається у час вивільнення Чернігова від нацистів, варто розібратися у правильності вживання історичних термінів.

Консультує в гостях нашої радіопрограми "Вечеря на Свободі" – Сергій Горобець, співробітник Українського інституту національної пам'яті.

Ведучий випуску Андрій Ясний.

Питання розмежування цих понять є принциповим. Ребром воно стало з початком російської агресії (з 2014 року).

– Визволення – це принесення свободи. Це передвісник щасливого майбутнього, чогось світлого і хорошого. На жаль, для України один режим змінив інший, – зазначає науковець. – Нагадаю, що в Україні діє Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів…», яким визначено комуністичний режим 1917 – 1991 років злочинним.
Відтак, термін «визволення» був актуальним для Радянського Союзу чи для нинішньої Росії, але аж ніяк не для українців.

Що бачили люди від радянського режиму?

Довоєнний час: голодомор, терор, розкуркулення, масові вбивства, «чорні дошки».

Початок війни (зокрема 1941 рік): розстріли в’язнів у тюрмах, яких не встигали вивозити. Тактика «випаленої землі»: підірваний «ДніпроГЕС» з сотнями жертв, знищені села, псевдоподвиг Зої Космодим’янської.

Діяльність так званих «визволителів» після 1943 року: репресії тих. хто пережив окупацію, масова колективізація.

– На жаль, не поодиноким є випадок, як у жінки з села Петрушин. Її чоловік брав участь у Сталінградській битві, згодом був визнаний зрадником Батьківщини (чи й справді перейшов на бік німців, чи був взятий в полон невідомо). І хоч поштарка підтвердила, що за цей час ніяких звісток від чоловіка не надходило, а керівництво колгоспу дало їй позитивну характеристику, за три роки бідолаху все одно відправили до Сибіру як «дружину зрадника Батьківщини», – розповідає Сергій Горобець.

Показовим є факт голодомору 1946-1947 років, якого, до речі, через потужну діяльність УПА не було на Західній Україні.

– Згадати ще про депортацію кримських татар. Вивезення в невідомому напрямку людей з інвалідністю. Сумнівні визволителі, чи не так? – акцентує історик.

Чернігово-Прип’ятська операція. Кілька крапок над «і»

У 1943 році радянські війська почали відвойовувати землі, які втратили у 1941. Ця хвиля йшла повсюди. На той час Чернігів був добряче розбомблений. З центру виднілися околиці міста. Не було будівель вищех1,5 поверху.

Найбільших втрат місто зазнало під час боїв за довколишні села.

Характер війни змінився, коли пішов загальний масштабний наступ по всіх фронтах. Завдання – будь-яким чином вигнати ворога. Чернігівщина виявилася точкою центрального фронту під керівництвом Рокосовського, який, до речі, особисто в місті ніколи не був.

Основний удар на себе прийняла 13-та армія під командуванням Пухова. Згодом підійшла й 61 – під командуванням Бєлова. Останню перекинули, аби перекрити військову прогалину, що утворилася на стику між центральним та воронезьким фронтами. У вигнанні нацистів з міста брало участь близько 10 військових формувань. Зокрема і 129 танкова бригада, бойова машина якої зараз стоїть на постаменті в Чернігові.

- Операція тривала місяць та чотири дні і просунулася на 300 кілометрів, хоч вороги чинили серйозний опір. Такий прорив значно покращив позиції радянських військ по всіх фронтах. Варто віддати належне фаховій майстерності радянських командувачів: рішення приймалися, як кажуть «по гарячих слідах», – зауважує Сергій Горобець

– Радянська армія мала втричі потужніше військо. Втім втрати були майже однакові: 130-150 тисяч вбитих нацистів, 140 тисяч – з іншого боку. До слова, у 1941 році у місті нараховувалося 70-90 тисяч жителів, у 1943 році – тридцять, а в деяких джерелах пишуть про десять тисяч жителів.

Мирне населення, знеможене воєнними діями, звичайно тішилося звільненню міста. Однак, на жаль, вигнання нацистів не означало визволення від іншого нещадного режиму.