Собаки обурюються (за Булгаковим). ФОТОкомікс

Пригадуєте книгу «Собаче серце» видатного письменника Михайла Булгакова? Дворнягу Шарика, яким все почалось і скінчилося. Пам’ятаєте, як пес міркував про свою долю?

На деякі думки наштовхує і ухвалена депутатами міськради у вівторок програма, згідно з якою безпритульних тварин будуть відловлювати, стерилізувати та відпускати.

Звісно, тварини не спілкуються, як ми – люди. Але  вони також мають свої міркування з приводу рішення міськради по їх стерилізації.

Надворі 31 травня 2011 року. У Чернігівській міській раді депутати ухвалюють програму по регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами в місті на 2011-2015 роки, тобто їх стерилізації. Під стінами захисники тварин скандують «Ура». У цей час повз юрби мітингувальників  пробігає безпритульний пес Шарик, який поспішає до своєї зграї, що оселилася біля Центрального ринку. Почувши розмови людей, він щосили дременув до своїх.

- Барбоси, щойно біг біля міськради, там наші захисники обговорювали прийняте депутатами рішення. Вони домоглися прийняття міської програми – загавкав Шарик.

- А що за програма? Щось я не чув, – цікавиться Полкан.

- Нас будуть стерилізувати, щоб таким чином регулювати чисельність, – прояснив Шарик.

- А це як? – долучився Мухтар.

- Як-як, у кого є яйця, тому їх відріжуть, а у кого немає, то інше виріжуть, – сказав проходячи поруч кремезний Алтай. – От я не безпритульний, а кастрований. Бачите який жирний став, – додав Алтай.

- Це якийсь жах! Вити хочеться, – затягнув Клим.

- Смутні часи настають для нас і бігти немає куди, – заскиглив старий пес Пляма.

- І що, нічого не можна вдіяти? – гавкнув Бім.

- Та що тут вдієш. Добре хоч не вбивають, як було ще два роки тому, – продовжив Пляма.

- Та не хай мене краще вб’ють, ніж каструють, – завівся Димок. – Я їм так не дамся, всіх покусаю.

- Тихіше, чого ти зайшовся, – піднявся на лапи побитий двірником Лисик. – Голова і так болить. Мені вже однаково, хай, що хочуть, то і роблять, аби не били.

- От, хто б їх кастрував, щоб добрішими стали, – оскалився В’юн. – Можна подумати, ми тут із власної волі. Аби не викидали на вулицю, то б сиділи по подвір’ях та горя не знали.

- Правду говориш. От мене, як вівчарку,  купили, а коли мордою не вийшов, то під хвіст ногою. Добре хоч нашийника залишили. Тепер ніби-то свійський, не б’ють, – промовив підбігши Хмарка.

- А про котиків, щось чули? – вилізла з під кіоску маленька кішечка без імені.

- І вас теж будуть стерилізувати, – гавкнув у відповідь Шарик.

- Бідненькі ви, – пожаліла безпритульних Джесі, яку проносила на руках власниця, та трішки почула розмову.

- Оце таке наше життя безпритульне. Усі нас жаліють, допомогти хочуть та тільки якась ця допомога дивна, через кастрацію. Що ж тоді за життя буде? Ні цуценят тобі, ні сучечки , – підсумував Білик.

- Ой, ви такі жахи розказуєте, – сумно кавкнула загублена болонка Тіккі. – Полетіла я шукати власницю, поки мене не схопили ці добрі люди.

Ще трохи погавкавши та розізлившись на весь білий світ, собаки розбіглися хто куди.

Збільшити

Надворі 31 травня 2011 року. У Чернігівській міській раді депутати ухвалюють програму по регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами в місті на 2011-2015 роки, тобто їх стерилізації. Під стінами захисники тварин скандують «Ура». У цей час повз юрби мітингувальників пробігає безпритульний пес Шарик, який поспішає до своєї зграї, що оселилася біля Центрального ринку. Почувши розмови людей, він щосили дременув до своїх.

Збільшити

- Барбоси, щойно біг біля міськради, там наші захисники обговорювали прийняте депутатами рішення. Вони домоглися прийняття міської програми – загавкав Шарик.

Збільшити

- А що за програма? Щось я не чув, – цікавиться Полкан.

Збільшити

- Нас будуть стерилізувати, щоб таким чином регулювати чисельність, – прояснив Шарик.

Збільшити

- А це як? – долучився Мухтар.

Збільшити

- Як-як, у кого є яйця, тому їх відріжуть, а у кого немає, то інше виріжуть, – сказав проходячи поруч кремезний Алтай. – От я не безпритульний, а кастрований. Бачите який жирний став, – додав Алтай.

Збільшити

- Це якийсь жах! Вити хочеться, – затягнув Клим.

Збільшити

- Смутні часи настають для нас і бігти немає куди, – заскиглив старий пес Пляма.

Збільшити

- І що, нічого не можна вдіяти? – гавкнув Бім.

Збільшити

- Та що тут вдієш. Добре хоч не вбивають, як було ще два роки тому, – продовжив Пляма.

Збільшити

- Та не хай мене краще вб’ють, ніж каструють, – завівся Димок. – Я їм так не дамся, всіх покусаю.

Збільшити

- Тихіше, чого ти зайшовся, – піднявся на лапи побитий двірником Лисик. – Голова і так болить. Мені вже однаково, хай, що хочуть, то і роблять, аби не били.

Збільшити

- От, хто б їх кастрував, щоб добрішими стали, – оскалився В’юн. – Можна подумати, ми тут із власної волі. Аби не викидали на вулицю, то б сиділи по подвір’ях та горя не знали.

Збільшити

- Правду говориш. От мене, як вівчарку, купили, а коли мордою не вийшов, то під хвіст ногою. Добре хоч нашийника залишили. Тепер ніби-то свійський, не б’ють, – промовив підбігши Хмарка.

Збільшити

- А про котиків, щось чули? – вилізла з під кіоску маленька кішечка без імені.

Збільшити

- І вас теж будуть стерилізувати, – гавкнув у відповідь Шарик.

Збільшити

- Бідненькі ви, – пожаліла безпритульних Джесі, яку проносила на руках власниця, та трішки почула розмову.

Збільшити

- Оце таке наше життя безпритульне. Усі нас жаліють, допомогти хочуть та тільки якась ця допомога дивна, через кастрацію. Що ж тоді за життя буде? Ні цуценят тобі, ні сучечки , – підсумував Білик.

Збільшити

- Ой, ви такі жахи розказуєте, – сумно кавкнула загублена болонка Тіккі. – Полетіла я шукати власницю, поки мене не схопили ці добрі люди.